Розділ «Частина шістнадцята Друга загибель Скіфії»

«Раніше пам’ятники знищувалися по дзвінку під виглядом реконструкції, – якось писала одна з газет, – а нині – під виглядом відсутності потрібних коштів. І якщо їх не захистити, коштовності викопають бандити. В Севастополі на Гірці (центр міста) працює «чорний ринок», де продається все – від палеоліту до часів Великої Вітчизняної війни. В тім числі й скіфські цінності».

А може, додає далі видання, тому й не вживаються заходи по збереженню історичних та культурних цінностей, що комусь вигідно збагачуватись за їхній рахунок з «чорного ходу»?

«Який ажіотаж навколо нього – Неаполя Скіфського – був піднятий в 1982–1985 роках, – писав якось журналіст В. Стус. – Що тільки не збиралися створювати: постійно діючу виставку з кінолекторієм і демонстрацією шедеврів скіфських майстрів, музей під відкритим небом, голографічну виставку «Скарби скіфських курганів», діораму «Похорони скіфського царя» і т. д. Проект благоустрою Неаполя, розроблений інститутом «Укрпроектреставрація» і затверджений обласним відділом архітектури та Держбудом України, так і залишився на папері, припадаючи пилом історії. А замість численних туристів та екскурсантів тепер ми «маємо те, що мали».

Скіфи, згідно з легендою, шанували пам’ять предків. Розрити могилу у них вважалося святотатством, найбільшим злочином і зрадою. Того, хто зважувався це робити, піддавали жахливим тортурам: вивозили в безлюдний степ, ламали хребет і залишали на розтерзання хижим звірам та птахам.

У нас цього нема. Нам усе – трин-трава».

У довжелезному списку «московських втрат» перебуває навіть череп Cкілура…

Звідтоді й по наші дні Неаполю Скіфському (власне, тому, що від нього вціліло й пощаджене жорстоким часом і заростає травою-муравою) всуціль не щастить. Варварство почалося ще за часів Кримського ханства, коли заходилися масово розбирати мури скіфської столиці – на будівництво середньовічної Ак-Мечеті.[115]

За часів Російської імперії, що прийшла навзамін Кримському ханству, коли вона, захопивши Крим у 1783 році (тоді ж був офіційно затверджий статус міста Севастополя), скіфську столицю – власне те, що від неї зосталося після пограбування татарами, заходилися розбирати, як кажуть, по камінчику, ще з більшим розмахом – каміння вивозили сотнями і сотнями підвід на будівництво казарм, різних укріплень, адміністративних установ, на спорудження житлових будинків тощо. (Тоді спішно створювався у Севастополі адміністративний центр Криму.)

Про розмах руйнації скіфської столиці новітніми варварами свідчить хоча б той факт, що міська влада навіть організувала такий собі «видобуток» каміння на руїнах Неаполя Скіфського і, аби поповнити міську казну, наліво й направо його продавала.

Не відстала від російських чиновників і нова (вже радянська) влада. 1926 року вона на унікальних похованнях, фундаментах і склепах почала будувати очисні споруди, які в 50-х роках розширили, а у 80-х реконструювали і ще розширили відстійниками, потім заходилися будувати в охоронній зоні гаражі та дороги до них, проклали лінію електропередач і труби.

Як писала українська преса вже в наші дні (раніше на тему нищення владою Неаполя було накладене табу):

«…Колишню столицю скіфської держави, яку вдалося оборонити від сусідів-херсонеситів і військ Мітридата Євпатора, могутніх полчищ зайд – аланів, сарматів, зруйнували готи і гуни, – донищують сучасні сімферопольці, байдужі до власної історії.

Фундаменти, товстелезні стіни метрової висоти, інші залишки античного міста достояли до 70-х років. Щоб остаточно зникнути на початку нового тисячоліття?

Так безславно закінчилася спроба понад піввіку тому створити тут державний заповідник. Тоді охоронну башту над могилою славетного царя Скілура звели з місцевого каменю на розчині найміцнішого замісу. Та сьогодні вже і її «вдячні нащадки» так роздовбали, що допіру зводити нову. Серед білого дня, між будяків, корів, овець і кіз «нічийного вигону», «допитливі» сучасники риють тут лази до ще не розграбованих скарбів. Вечорами це романтичне місце заполоняють любителі міцних напоїв… Ночами сатаністи обливають древнє каміння потоками «жертовної крові» нещасних тварин. Цілодобово, не криючись, гуртуються наркомани, залишаючи гори шприців.

Нинішні «батьки» міста сором’язливо відмовляються від істинної – скіфської дати його народження в античні часи, готуються зустріти 220-ліття за літочисленням царської Росії. Це замість того, щоб обстоювати кожен рік своєї древності, щоб де-юре належати до стародавніх полісів, які пам’ятають юність людства…»

«…Нещодавно вчені повідомили, що знайдено ще одне священне поховання скіфської знаті – Кримський Геррос, який теж входив до складу тодішнього величезного некрополя: 70 курганів над гробницями аристократів другого після царів пласту цілих династій скіфської еліти на плато Ак-Кая, поблизу Білогірська.[116] Науковці переконані: це нащадки царських скіфів, що жили у часи Геродота в Криму і Приазов’ї – вищої воїнської касти скіфського суспільства.

Останнім часом розграбовано вже десять курганів-скарбниць, коштовності з яких довелося виловлювати на нелегальних ринках півострова… Досі вчені встигають збирати тільки не взяті кримінальними щасливчиками залишки раритетів. Сила-силенна дорогоцінних виробів безслідно зникає для вітчизняної науки і скарбниці. А скільки скіфського золота вивезено з Криму, з усієї України офіційними установами північної сусідки без надії на повернення!

Йдеться, без перебільшення, про культурний спадок нашої цивілізації, величезні скарби вселюдського значення, мистецькі шедеври древності… вічної цінності. Нині майже всі вони, розшукані упродовж понад двох століть, зберігаються в Ермітажі, де й сьогодні становлять серцевину усієї грандіозної кримської колекції. Включно з експонатами безцінної виставки «Золото скіфів», які після евакуації в роки Другої світової війни на свою батьківщину теж не повернулися. Значну частину знайдених під час розкопок золотих та срібних коштовностей забрали до Музею образотворчого мистецтва в Москві, ще чимала частка є гордістю тамтешнього Історичного музею, і лише дещиця – в Кримському краєзнавчому, який роками не спроможеться виставити залишки скіфських скарбів і нові знахідки, зібрані та підготовлені нині для загального огляду у «Золотій виставці».

У довжелезному списку «московських втрат» навіть череп Скілура, за яким знаний антрополог Михайло Герасимов реконструював зовнішній вигляд скіфського царя…

Не кращі справи на території Керченського півострова і його древніх міст. Керченський музей старожитностей завжди був «донором», найщедрішим постачальником шедеврів для Ермітажу, а під час англо-французької окупації Керчі в Кримську війну – раритети цієї землі втекли в знаменитий Лувр.[117] Завдяки зусиллям благодійників у Керченському історико-культурному заповіднику нині створили Золоту скарбницю. У ній зібрано золоті вироби скіфів, боспорців і античної Греції. Унікальне зібрання ще до відкриття широкому загалу стало знамените тим, що в ньому зібрані понад півтори тисячі щонайкоштовніших предметів. Навіть після багатолітнього відпливу скарбів у столицю Росії та інших країн такою кількістю безцінних кримських експонатів, які залишилися на рідній землі, не можуть похвалитися навіть музеї зі світовими іменами. Та, як і сімферопольці, керчани не можуть показати скіфські скарби відвідувачам. Хоч як це прикро, та працівники музею, котрі зберігають для держави казкові історичні цінності, «сидячи на золоті», потерпають від бідності… Як і кримських музейних працівників, які через хронічну бідність досі не спромоглися випустити навіть каталог утрачених цінностей. Втім, як і вся Україна, з якої за останнє століття було вивезено понад 50 мільйонів (!) архівних справ, 45 мільйонів (!) примірників раритетних книг, 300 тис. (!) одиниць безцінних музейних експонатів, продовжуємо втрачати і сьогодні без надії на повернення.