Розділ «Частина десята І почалася «дивна» війна»

На золотім поясі його висить акінак у золотих піхвах, два особистих його зброєносці стоять позад нього: один тримає царський лук із сагайдаком, обкладеним золотими бляшками, другий – царського списа, до древка якого приторочений кінський хвіст.

Скіфи дуже поважають свого владику за його мудрість, за просту, не чванькувату вдачу. Іданфірс хоч і цар, але все може робити, що робить простий скіф чи звичайний пастух: кобилицю здоїти і кумис збити, дикого коня волосяним повальцем спинити і вкоськати його, табуни вміє пасти, юрту поставити й зібрати і, звичайно ж, незгірш них луком володіє, і жадібна до ворожої крові царська його стріла не знає промаху…» (Із роману автора «Ольвія»).

Іданфірс…

І правили тоді Скіфією три царі з роду саїв (владичних скіфів) – Іданфірс, Скопасіс і Таксакіс. Всі вони були царями і мовби ж рівними, але не дуже. Першим у тріаді був Іданфірс, Скопасіс і Таксакіс були мовби «меншими» царями, в усякому разі, будучи царями, підлягали старшому цареві, як владиці своєму і всієї Скіфії. Іданфірс називав їх своїми руками: правою (Скопасіс) і лівою (Таксакіс).

Будучи першим царем, Іданфірс в той же час був і ніби єдиним, і без його згоди і волі ніщо у Скіфії не творилося, хоч вона й мала ще двох царів. Його, єдиного з тієї тріади, скіфи шанували, як владику Золотої Вуздечки Скіфії, як рівного богам і, зокрема, Папаю…

Дивно (власне, несправедливо), що Іданфірс не потрапив до українських енциклопедичних видань (хоча б до офіційної УРЕ).

Дарій, цар Персії, якого Іданфірс переміг, там є (Т. 3. С. 246, 16 рядків), а його, Іданфірса, який так прославив свою країну, перетворивши її з просто Причорноморської Скіфії на Велику, ту, про яку заговорив увесь тодішній світ, немає.

Більше того, в тому ж томі на тій же сторінці УРЕ Дарію присвячена ще одна стаття на 28 рядків: «Дарія похід на скіфів», але й там Дарієвого переможця, себто скіфського царя Іданфірса, не згадано.

Не згадується він і в статтях УРЕ «Скіфи» та «Скіфія» (Т. 10). А ось енциклопедичного видання типу «Скіфія» все ще немає.

Але від цього подвиг його великий не зменшився ні на йоту і ніхто зі скіфських царів – ні до того, ні після – не був таким славетним, як вікопомний Іданфірс. Це він за життя свого і потім у віках був героєм пісень і легенд, міфів і передань. І ось цього Іданфірса ми не знаємо. А втім, подвиг його відомий – на віки, все інше – не суть важливо. Він захистив рідний край, врятував Скіфію.

Та й що писати в енциклопедіях про Іданфірса, як невідомі ні рік його народження, ні рік смерті. Тільки й знано, що був він родом із саїв, царських скіфів, владичих, із династії скіфських царів і був першим і старшим водночас царем у ті часи, коли Скіфія була поділена на три номи (області), і що він переміг Дарія. Не силою, а кметою, розумом своїм небуденним. Власне, Скіфія перемогла під його началом. Тобто був він полководцем, як для свого часу, видатним, але знову ж таки до книги «100 видатних воєначальників» потрапив не він, а той, кого він переміг, Дарій…

Так уже йому не поталанило на визнання (чи щастя-талану не мав), що й до видань типу «100 великих героїв» (хоч справа це, згодні, більше суб’єктивна і залежить від смаку й уподобань укладачів) він не потрапив, хоч потрапили туди навіть племінні африканські вождики, ба навіть драпіжники з великої дороги та завойовники чужих земель, а він не був ані авантюристом, ані завойовником – він усього лише захистив рідний край, а такі не завжди в моді, на відміну від тих, хто завойовує чужі краї.

Як той же Дарій i Гістасп.

Причини і версії походу на скіфів.

Армія вторгнення сягала 700 000 вояків?

На відміну від Іданфірса, життєпис та діяльність адміністратора, полководця і царя Дарія добре відомі і ледве чи не по поличках розкладені. Син перського царя Гістаспа належав до молодшої гілки правлячої династії Ахеменідів. Всі джерела не змовляючись зазначають, що це була видатна людина – ще до того, як під іменем Дарія І (насправді він Дараявуш) увійшла в історію Сходу.

Ставши царем, Дарій І силою зброї (попередньо реорганізувавши військо) придушив повстання проти Ахеменідів, що спалахнули у Вавилонії, Персії, Мілії, Маргіані, Еламі (так повсюдно «любили» перських владик!), Єгипті, Парфії, Саттагідії, та змови кочових племен в Середній Азії. Себто роками з одного походу відправлявся в інший і всюди його чекав незмінний успіх і всюди повстання придушувалися з неймовірною жорстокістю…

Упоравшись із непокірними, мечем і вогнем утвердивши своє панування, Дараявуш, він же Дарій І, заходився завойовувати чужі землі – почав з індійських держав. Між ними не було згоди, тож перс швидко поприбирав їх до своїх чіпких рук.

518 року до н. е. завоював північно-західну частину Індії – західний берег ріки Інд, потім північно-західну частину Пенджаба, і так загарбуючи чужі землі рік за роком, захопив чималі шматки чужих країв.

Вельми успішно розширюючи території свого царства, він прославився як великий державний діяч, політик і воєнний реформатор. Задоволений успішним походом в Індію, вирішив підкорити скіфів Північного Причорномор’я.