Розділ «Частина десята І почалася «дивна» війна»

На тій блискучій славі, що швидко стане легендарною, і завершиться рання історія скіфів. Після скіфо-перської війни, коли всі народи заговорять про незбагненних синів змієногої богині – хто із захопленням, а хто з недовірою-подивом («Та невже?… Самого Дарія подолали, царя царів? Своїм маленьким військом його величезну орду?…») – ось тоді в степах Північного Причорномор’я і почне народжуватися Велика Скіфія, і символом її могутності й багатств теж на віки стануть так звані «царські» кургани – величезні поховальні пам’ятки її володарів та вищої знаті, ті кургани, рівним яким немає в Європі. Більшість їх відкрито в Нижньому Подніпров’ї – Чортомлик, Огуз, Солоха, Козел, Гайманова Могила, Олександропільський, Товста Могила та ін. (в котромусь із них і лежить скіфський рятівник Іданфірс, тільки ми про те вже ніколи не будемо знати). Знайдені тут величезні цінності, як пишуть спеціалісти, не тільки свідчать про казкову розкіш аристократії кочівницької, а й є доказом жорстокої експлуатації підкорених племен та народів з боку кочівників…

…Коли перша стріла скіфського воїна досягала ворога і валила його на землю, в ту мить у польоті вже було 5–6 смертоносних стріл, що розтинаючи повітря, летіли одна за одною…

«Нас більше всіх, і ми кращі за всіх!» – недарма так казали «царські» скіфи, володарі всіх племен і народів тієї Скіфії, яку вони, як тільки-но трапилась нагода, і зробили Великою…

І було це року 514-го (за іншими даними 512-го) до н. е.

І попереду в Скіфії, яка стала Великою, стояло кілька століть слави і доброї долі, могутності й везіння, що відпустила доля для синів змієногої богині – аж до загибелі Атея, царя царів у степах між Дунаєм та Доном… І тоді справді скіфів було більше всіх і були вони й справді кращими за всіх. Тоді ж відбулося піднесення всіх галузей їхньої економіки – землеробства, ремесел, торгівлі, скотарського господарства. Єдності етнічно споріднених племен, зрештою. Все це і стало найбільшим злетом, найпишнішим розквітом Степової Скіфії, що його вона досягла у ІV ст. до н. е., найвищим рубежем свого успіху, але подолати який їй так вже й не судитиметься…

Всьому свій час. Злетам і падінням.

Як пізніше буде сказано: час жити і час помирати…