Розділ «II»

- Та як ти жи­веш - го­рюєш! Анi пi­ти то­бi, анi по­гу­ля­ти, анi чо­го за­ба­жа­ти! Гiрш ти ко­риш­ся, нiж най­мич­ка!

- Та се то­бi так, Кат­ре, а ме­нi, доч­цi…

- Говори! Хi­ба я то­бi вi­ри пiй­му, що ти з своєї охо­ти усе на вго­ду їй ро­биш? Во­на ж та­ка над­то вже но­ров­ли­ва!

- Коли, прав­да, що й по­су­мую; а все луч­че, як я її втi­шу…

- З та­кою втi­хою я б у до­мо­ви­ну ра­да. Ще дасть те­бе за­мiж за яко­гось гай­да­ма­ку ста­ро­го, - ось по­ба­чиш, ко­ли не вiд­дасть!.. Ох, Ма­ру­сеч­ко ми­ла! Ма­ру­сеч­ко лю­ба! Бiд­на ж твоя го­ло­вонька!

- Отсе, - смiється Ма­ру­ся, - ся Кат­ря то заз­да­ле­гiдь ме­не оп­ла­кує!

Катря вже i са­ма смiється.

- А так, так, - ка­же, - знай же ме­не, щи­ру при­ятельку!

- Катре, - по­пи­та­ла я в неї, - а як те­бе батько вiд­дасть за то­го, мов­ля­ла, гай­да­ма­ку?

- Хiба ж я пi­ду? Я зро­ду не пi­ду!

- А як батько при­си­лує?

- Мене? Ме­не при­си­лує? - пок­рик­ну­ла, по­чер­во­нi­ла по са­ме во­лос­ся. - Я са­ма батько­ва доч­ка!

- Ну вже, ну! Го­дi то­бi! Са­ма на се­бе ли­ха не зак­ли­кай.

- Ви усi ме­не тим ли­хом стра­хаєте, як вов­ком! Мо­же, й є во­но десь у лi­сi, а мо­же, й не­ма! Те­пер в ме­не те стоїть за ли­хо пе­ку­че, що ме­нi сло­ва про­мо­ви­ти не вiльно при бать­ку: тiльки на­ме­нусь, усi мор­га­ють i ки­ва­ють, що тре­ба ме­нi за язик вку­си­ти­ся! Та ко­лись-та­ки я з ба­теньком по­го­мо­ню!

Ми то­го ду­же бо­яли­ся, роз­мо­ви тiї. Вже як бу­ло ма­ти спою Кат­рю вмов­ляє, як про­хає:

- Доню моя, до­ню! Ша­нуй­ся, го­луб­ко, ша­нуй батька. Не вра­зи ти йо­го яким сло­вом або пог­ля­дом пус­тим, - слу­хай по­кiр­ли­во!

Катря ма­те­рi обi­цяє вже, а ско­ро батько у чо­му їй на пе­реш­ко­дi ста­не - чи там у яр­мар­ку не зве­лить ку­пу­ва­ти якої оде­жи­ни, чи во­за не дасть поїха­ти ку­ди - вже Кат­ря про­сить на­зад своєї обi­цян­ки. "Я ска­жу та­то­вi, ма­мо! Я та­та ще пос­пи­таю, ма­мо!.." - i вже го­нить по ха­тi, вже розчервонiла­ся, ­роз­го­рi­ла­ся, вже в очах сльози… Ма­ти, бу­ло, її за ру­ку з ха­ти ви­ве­дуть. Кат­ря ду­же ма­тiр лю­би­ла, - для ма­те­рi вже тер­пi­ла, її слу­ха­ючи.