Розділ «Х»

Три долі

- Як по­роб­ле­но? Хто йо­му по­ро­бив?

- А та ж удо­ва, те моє ли­хо пе­ку­че! - ка­же Чай­чи­ха, дрiб­нi сльози ви­ли­ва­ючи. - Не су­див гос­подь нам по­рiд­ни­тись, та ви ме­нi як най­ми­лi­ша ро­ди­на… Слу­хай­те ж усього го­ря мо­го!

- Знаєте, що спер­шу ми у Хме­лин­цях жи­ли i бу­ла там у нас в се­лi удо­ва пре­хо­ро­ша, пиш­на… Тер­ни­чи­хою зва­ли. Та­ка-то вже жва­ва, го­вiр­ка, та­ка - що й ле­тю­чi сло­ва ха­пає… та­ка-то до кож­но­го при­кид­чи­ва, при­лад­на, лес­на… Я та­ки ще упер­ве, як її по­ба­чи­ла, по­ду­ма­ла: не­пев­нi очi удо­винi! Се ж сер­денько моє чу­ло!.. Од­ко­ли заз­нав­ся iз нею мiй Якiв, нi до чо­го став па­ру­бок - нi до ро­бо­ти, нi до господ­арства, й гу­лян­ня по­ки­нув па­ру­боцьке. Де во­на, там йо­го i очi, там i гад­ки йо­го…

Мати слу­хає, на свою Кат­рю смут­но пог­ля­да­ючи, слу­хає й Кат­ря пильно; стоїть, ус­та стис­ну­тi. А Чай­чи­ха усе розка­зує:

- Як я йо­го про­ха­ла: по­кинь, со­ко­ле, по­кинь, си­зий! Не слу­хав: так во­на до йо­го при­ки­ну­лась, так при­сер­би­лась, що й свiт йо­му весь зав'яза­ла. Без неї, мов­ляв, мов нежи­вий ход­жу. Вже як ме­нi i за не­вiст­ку не хо­тi­ло­ся прий­ма­ти, та вже бог iз то­бою, ка­жу, си­ну, оже­ни­ся. Зас­ла­ли ста­ростiв… А во­на ж? Нас­мi­яла­ся з йо­го, ма­тiн­ко! Не пiш­ла! А що,-си­ну, ка­жу то­дi, не на моє вий­шло? Во­на усiм рiв­но очи­ма свi­тить, як то­бi… По­кинь, за­будь стид­ку! Вiн усе не ки­дав. Дiж­давсь, що ви­явив­ся ба­гач з чу­жо­го се­ла, i засватал­ася во­на з тим ба­га­чем, а йо­го, як на во­дi ли­ши­ла. Що вiн пос­кор­бiв то­дi, що вiн по­бо­лiв - я знаю! Та що ви ду­маєте? Яка не­доб­ра, яка нез­ви­чай­на! Хо­дить та й хо­дить бу­ло в нас пе­ред вi­кон­ню - йо­му жа­лю зав­дає. Iде хо­ро­ша, уря­джена та ве­се­ла i ди­виться, чи не­ма йо­го де; уг­ле­дить, на доб­ри­день дає, на здо­ров'я пи­тається… Та­ку по­ки­ну­ти б, та ще бо­гу по­дя­ку­ва­ти, а вiн усе лю­бив… Да­ла во­на якесь дан­ня йо­му, - якiсь ча­ри за­ча­ру­ва­ла…

Я, моя ма­тiн­ко, рi­ки слiз ви­ли­ла - бла­га­ла: си­ну, оже­ни­ся, - ко­ха­ний, оже­ни­ся! Не­хай же во­на з те­бе не смiється. Дов­го вiн ме­не не слу­хав, - а да­лi сам сха­ме­нув­ся. Бу­ла у нас дiв­чи­на, що йо­го дав­ненько вже лю­би­ла, ми до неї сва­тiв - дiв­чи­на не хо­че… Ма­буть, вже пе­ре­чу­ла що та­ке або вже то за­по­дi­яно так бу­ло: з дру­гим па­руб­ком дiв­чи­на повiнчала­ся…­ А тая без­бож­ни­ця йо­му, пiд вiк­ном на­шим сто­ячи, ви­гукнула: "Бур­ла­куй увесь вiк, Яко­ве, та лю­би тiльки мої очi яс­нi!" I з ре­го­том пiш­ла со­бi - у до­ло­нi пле­ще; а вiн за нею ус­лiд бi­жить, як ди­ти­на, а вiн, як ди­ти­на, пла­че… Во­на по­бралася iз тим своїм ба­га­чем, поїха­ла iз ним, та хут­ко з йо­го ро­ди­ча­ми усi­ма пос­ва­ри­ла­ся, з людьми по­не­вi­ря­ла­ся - не схо­тi­ла жи­ти там: вмо­ви­ла чо­ло­вi­ка у Хме­лин­цях ха­ту ку­пи­ти i знов у Хме­лин­цi вки­ну­ла­ся… То­дi вже та­ке ли­хо прий­шло, так во­на Яко­ва зво­ди­ла, що вiн i нез­ду­жав, i мар­нiв. Лю­ди вже ста­ли хи­та­ти на йо­го го­ло­вою… Я усе спро­дала своє, i се­литьбу, i то­вар, який був, та в Люб­чи­ки ми пе­реб­ра­ли­ся вiд неї… I бог ме­нi до­по­ма­гав: Якiв оду­жав, став не­на­че тро­хи за­бу­ва­ти, на ве­чор­ни­цi став хо­ди­ти, - ко­лись вiн у ме­не мiж усi­ма па­руб­ка­ми так i ся­яв! От вiн ва­шу доч­ку впо­до­бав… Я вже до­лi йо­му спо­дi­ва­ла­ся, - спо­дi­ва­ла­ся, що ста­рий ваш та­ки зми­лується - ко­ли Якiв: "Не хо­чу же­ни­тись! Не бу­ду!" Я пла­чу, я пи­таю, я па­даю: "Не хо­чу!" I про­чу­ла я, що в неї чо­ло­вiк вмер: де вже з нею на свi­тi зад­ляється! Нес­по­дi­ва­на йо­го, ка­жуть, смерть спос­тиг­ла; а во­на за­раз Яко­ву зна­ти да­ла, щоб до неї їхав… Вiн i поїхав… Я за ним; про­ха­ла, но­чi не всип­ля­ла, днi не вга­ва­ла - вiн не слу­хає, вiн для неї i ма­тiр ста­ру, i са­мо­го се­бе забув­ає… Див­люсь, що по яр­мар­ку за нею юр­ма же­не i мiй Якiв по­мiж iн­ши­ми… Я вже хо­тi­ла до­до­му та до вас, усе ли­хо ска­за­ти, - ко­ли Якiв до ме­не прий­шов та й впав на ла­вi… Що та­ке?.. А се вчо­ра iз­нов вже зас­ва­та­ла­ся з якимсь шин­карем!.. Ста­ла я то­дi Яко­ву го­во­ри­ти, вмов­ля­ти - i вiн слу­хав ме­не… Ду­ма­ли - як ва­шо­го ста­ро­го вбла­гаємо, так i ве­сiл­ля бу­де… Та, ма­буть, вже по­дiя та­ка! Ма­буть, вже йо­му не бу­де щас­тя! Ма­ятись йо­му, оди­но­ко­му бi­до­ла­цi!

I ста­ла Чай­чи­ха пла­ка­ти сильне, i ма­ти пла­че. Кат­ря швид­ко iз ха­ти вий­шла; я - за Кат­рею…

- Катре! Кат­ре! - кли­чу, - не ози­вається, йде ули­цею швидк­о. Дог­на­ла я її, бе­ру за ру­ку, спи­няю: -Та ку­ди ж iдеш, Кат­ре?

- Не знаю… ку­ди-не­будь дальш вiд ха­ти… Так от чо­го вiн та­кої пiс­нi спi­вав! От чо­го вiн сму­ту­вав! Вiн не ме­не лю­бив - її.

- То бу­ло, та вже те­пер прой­шло - i ти не ду­май… Доб­ре, що об­мiр­ку­вав­ся вiн, - збач йо­му: не­ма то­го дре­ва, щоб пти­ця не сi­да­ла!

- Боже мiй, бо­же! Вiн ме­не не лю­бив i не лю­бить!

- Бодай те­бе, Кат­ре! Хi­ба й так у нас з то­бою на ли­хо, на сум нес­тат­ки? Ти вже луч­че з Яко­вом по­го­во­ри, - не­хай сам вiн ска­же усе, чи вiн те­бе лю­бить…

Вона озир­неться на ме­не, - як схо­пить ме­не за ру­ку:

- Ти ме­нi не зга­дуй йо­го на iм'я. Я йо­го вже не по­ба­чу! Не хо­чу!

Та й сльози рев­нi її сло­ва пе­ре­хо­пи­ли… Гос­по­ди! Як Во­на пла­ка­ла, як ри­да­ла! Яки­ми доп­рi­ка­ми пал­ки­ми, яки­ми гiр­кими йо­го до­рi­ка­ла! Ме­не не слу­ха­ла - не чу­ла…

Там утер­ла сльози i знов швид­ко за­вер­ну­ла­ся до ха­ти. У ха­тi ма­ти з Чай­чи­хою го­рю­ють уд­вiй­цi.

- Я не пi­ду за ва­шо­го си­на, - про­мо­ви­ла го­лос­но Кат­ря.

- Як? Що? - пи­тає Чай­чи­ха, пе­ре­ля­кав­ши­ся чи її го­ло­су, чи її пос­та­тi. Зля­ка­ла­ся й ма­ти.

- Не пi­ду за ва­шо­го си­на, - ще го­лос­нiш го­во­рить Кат­ря, - не хо­чу. Хоть i батько да­ва­ти­ме - не пi­ду!

Мати аж ру­ки до не­ба прос­тяг­ла, а Чай­чи­ха слiзьми вли­валася.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Три долі» автора Вовчок Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Х“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи