Розділ «23. Помста в Чикаго»

— Яку ж із піал слід встановити праворуч? — чаклун говорив сам до себе. — Від цього залежить напрямок плину часу. Мені треба, щоб він спочатку рухався назад, а тоді уперед. Може, піали слід час від часу міняти місцями, допоки з тебе зціджуватиметься кров?

— А хіба про це не написано у сувої? — для Тегура стало несподіванкою, що він так спокійно вимовив ці слова, хоча все його тіло била пропасниця.

— Ні, уяви. Вважається, що той, хто здійснює ритуал, сам має знати. Чаші передавалися в роду чаклунів у Аланиїді, аж поки прадід нинішнього богдихана під час нападу на твою батьківщину не заволодів однією з них. Тією, яку ти мені приніс. Її дали у придане Суї, бо не знали її справжньої цінності. Друга дісталася мені разом із цим сувоєм, — вчитель торкнувся пергаменту ножем, — та книжкою, — вказав на грубезний фоліант. — Колись у мене також був учитель. Книжка, сувій та піала лишилися від нього. Вчитель сам повідав мені, що ці піали здатні впливати на плин часу. Він мріяв з їхньою допомогою робити добрі справи — виправляти несправедливість та зло, що вже трапилися у минулому. Дурнем він був! Дурнем! Якби не було зла, кому тоді треба добро? Так дурнем і помер, дуже здивувавшись, що від моєї руки. Мені були потрібні ці речі, — шаман торкнувся ножем піали, — а більшого дати вчитель не міг. Смерть — це чудовий винахід природи. Вона звільняє шлях усьому молодому, новому.

— Отже, мені слід було б Вас убити, щоб самому оволодіти можливістю керувати часом?

— Ти завше був кмітливим учнем, Тегуре, але ж недаремно, перш ніж обрати, я довго приглядався до тебе. Чесність закладена у твоїй природі. Тобі б не спало на думку мене вбити. Саме тому ти не міг припустити, що я це зроблю з тобою.

— Але ж я погодився вкрасти піалу в кагана, отож не такий я вже і чесний, — юнак у безнадії намагався тягнути час.

— Звісно, я виховував тебе вірним лише мені, а каган не подбав про твою відданість йому — тільки знущався та принижував, як і його хитра дружина. Але з якої чаші мені почати?

— Це так важливо?

— Ще б пак! Ця книжка пише, що ініціювати піали кров’ю можна лише один раз, одночасно, в парі. Це має бути кров однієї людини — твоя, себто. Залежно від порядку встановлення піал, їхні властивості після ініціації закріплюються назавжди.

— А можна взяти у мене кров так, щоб не забирати життя?

— Хитрун який! По-перше, крові потрібно багато — по вінця в обох піалах. По-друге, жах смерті та біль — неодмінна умова ініціації. І по-третє, якщо я лишу тобі життя, то рано чи пізно ти забереш моє. Я ж сам вчив тебе ніколи не пробачати зради. Мабуть, таки доведеться ризикнути і час від часу міняти піали місцями. Дивись-но, не дуже смикайся, бо пролити бодай краплину крові з піали додолу вкрай небезпечно, — шаман установив чаші під кінцями кровостоків. — Ох і довгою ж здаватиметься тобі ця остання в житті ніч. — Почнемо з лівої.

Шаман легенько торкнувся ножем жили на Тегуровому зап’ясті, але юнакові здалося, що по всіх судинах пробіг вогонь. Він несамовито закричав, не впізнаючи свого голосу. Білими стінами гроту забігали сполохи синього світла.

— Цей ніж заговорений, — криво всміхнувся шаман — На твої муки заговорений. Як добре тече твоя кров, — він торкнув праве зап’ястя жертви.

Знову страшний біль по усьому тілу і крик, що захлинувся хрипом. Тегур відчув, що непритомніє.

— Оце ти даремно, — голос шамана чувся мов крізь товсту повсть[50]. — Немає мені коли по воду бігати, — він штовхнув ногою порожній цебер. — Раптом піали тим часом переповняться?!

Другий крик застав характерників уже біля підніжжя білої дворогої скелі. Не висоті метрів двадцяти вони побачили сполохи синього світла, наче там працював великий телевізор.

— Нам туди! — Олег вказав на освітлений отвір.

— Без альпіністського обладнання нічого не вийде, — Мстислав торкнувся шерехатого каменю.

— Тихо! — наказав Іван. — Чуєте? Хтось спускається.

Справді, з вузької розщелини у скелі чулися звуки чиєїсь ходи, а тоді і невдоволене бурмотіння. Козаки ледь встигли сховатися за виступом, як на берег струмка, нібито прямо зі скелі, вийшов високий чоловік у темному каптані. Він нахилився над водою, набрав повний цебер води і, намагаючись не розхлюпати, поніс його назад. У чоловікові Олег впізнав урятованого вдень шамана.