Розділ «23. Помста в Чикаго»

— Отакої, — Мечислав відломив собі скибку гарячого висівкового хліба та посипав її чорним перцем. — Були «політологи-терористи», а тепер завелися ще й «паламарі-терористи».

— Влада дуже непокоїться, що… — почав був капітан.

— Непокоїтися у вашої влади виходить найкраще, — знову втрутився Мечислав, — ліпше — лише красти.

— Помиляєтеся, панове, — трохи підвищив голос офіцер, — рівень некомпетентності нашої з вами влади є таким, що вона вже нездатна усвідомити навіть прямої небезпеки для себе самої. Влада навіть не уявляє, наскільки вона неадекватна сучасному світові.

— Сміливий ти, як на служивого! — Мечислав відкусив шматок хліба з перцем.

— Як гадаєте, капітан — дурнів залякати легше чи важче, ніж розумних? — поцікавився Гордій, підчепивши виделкою шматок лососевого карпаччо, що його саме приніс офіціант.

— Залежить від того, чим лякати. Та, звісно, дурні не здатні до аналізу, але схильні до забобонів і паніки.

— Тоді для влади ідеально згодиться версія про те, що і паламарів на те намовив самодержець, — Мечислав також наколов тонісінький клаптик світло-червоної риби.

— А якою є версія вашого керівництва цього разу? — запитав Гордій.

— Перш за все, припускають, що вибухи у Дніпрі та Запоріжжі між собою пов’язані.

— Яка глибока думка, — зіронізував Гордій. — Далі!

— Начальство таки схиляється до самодержавної версії, неофіційно, звісно, — визнав капітан..

— Та це направду несерйозно! — розсердився Мечислав. Тим паче, що ця церква належить до самодержавного патріархату, — додав Гордій. — Навіщо ж самодержцеві її плюндрувати? Раптом хтось вибовкає, що він висадив у повітря храм власного патріархату, шкандаль зчиниться на всю тобі Євразію!

— На весь тобі рускій мір, — додав Мечислав.

— Самодержець зневажає нашу владу ще більше, ніж ви… ніж ми. Водночас йому потрібно дати відповідь своїм підданцям, навіщо він вдруге прийшов на царство. Найкращим поясненням буде повернення України до складу їхньої імперії.

— Ви гадаєте, що такими акціями він намагається дестабілізувати ситуацію в Україні, аби примусити її до другого «возз’єднання»? — засумнівався Гордій.

— Як то кажуть, крапля камінь точить, — офіцер також віддав належне лососині. — Згадайте, сусіди вдавалися і до дрібніших провокацій: то самодержець заявляв, що Україна газ «тирить», то — що вона взагалі не країна, а то їм сир-молоко наші не подобаються та цукерки…

— Хіба, капітане, до цього логічного ряду належить і терористична дестабілізація? — знизав плечима Гордій.

— Так, панове. На наших західних кордонах формується фактично нова Священна Римська імперія, що у нинішній її реінкарнації зветься Європейським Союзом. На кордонах південних відновлюється чи то третій Халіфат, чи Османська імперія. Східний самодержець також прагне реставрації своєї імперії — чи то Золотої Орди, чи Єдиної та Неділимої. Україна являє собою ласий шматок для усіх новітніх імперій, але для самодержця вона життєво необхідна. Будь-яка, хай і найбезглуздіша з першого погляду провокація, може стати вирішальною. Плани самодержця неможливо реалізувати без України.

— Тому він буде дуже наполегливим щодо нашої країни, — збагнув логіку капітана Мечислав.