Розділ «18. Закон Сварога»

— Золоті слова. Це нехай у кращих природно-кліматичних умовах розводять демократію, а ми зможемо виживати лише як монархія.

— Виживати — так, а розвиватися?.. — мабуть підступна «Хванчкара» спонукала адмірала до цього необачного питання, але самодержець поблажливо всміхнувся і провадив далі.

— Слід визнати, що наша система влади виявилася малопридатною для сучасності, — він долив у обидві склянки вина. В інформаційному світі лідер визначається не посадою, яку він обіймає, а швидкістю обробки інформації та реакцією на неї. Досі я із цим добре справляюся.

— Так точно. Не те, що гаранти у Хохляндії!

— Але там вже нюхом відчувають послабленість Імперії! — самодержець нахилки допив вино. — Наш посол повідомляє з Києва, що там серйозно розглядають можливість угод із Європейським Союзом про вільну торгівлю, одностороннього позначення лінії державного кордону між нашими країнами, особливо на морі, та запровадження візового режиму для громадян Імперії. Про те, що ми мусимо забрати наш флот із Севастополя, знову забалакали.

— Знахабніли хохли!

— Так отож.

Двері, якими до зали увійшов Велес, вели на рівну терасу, огороджену кам’яною балюстрадою. Над головами низько йшли сизі хмари, пролітав мокрий сніжок. Унизу, скільки сягало око, стелився жовто-сірий степ, деінде його вже вкривали снігові плями. Неподалік виднілося село, схоже на етнографічний музей під відкритим небом — криті соломою хати, обставлені на зиму очеретом, клуні, хліви, безлисті садки, копи снопів. З димарів стелився сірий дим, який доносив дражливий запах свіжоспеченого хліба. Долинало кувікання свиней, ґелґотали гуси, перекрикувалися півні. Зимовий краєвид і звуки були цілком реальні, однак на терасі не відчувалося ні прохолоди, ні вітерцю, ані снігу.

— Як на земний час, тут — приблизно початок чотирнадцятого сторіччя, — пояснив господар. — Розташування Велеса на орбіті щодо Сонця відповідає сьомому грудня. Отже — зима, але над терасою маскувальна мембрана, вона пропускає звуки та повітря, нагріваючи його до кімнатної температури. Із села нас не видно. Навіть коли люди прийдуть сюди, побачать із цього боку пагорба прямовисну мокру скелю, на яку важко піднятися. Втім, прошу до снідання, — бог повів розкритою долонею над балюстрадою і прямо з підлоги виріс квадратний стіл, вкритий вишитою скатертиною, а на ньому — тарілки з гарячим м’ясом, осетриною, щойно спеченими коржами, редькою та квашеною капустою.

— Вибачайте, але картоплю та помідори з Америки до України тут ще не завезли, — спробував пояснити Триголос цей гастрономічний набір.

— Хіба ж це було б проблемою для бога? — здивувався Мечислав.

— Знову ти, нечемо! — не на жарт розсердився Іван.

— Усе гаразд, — Велес гостинним жестом запросив усіх сідати на стільці, які так само виросли з тераси. — Це питання цілком доречне. Бачте-но, панове, на цій планеті цивілізація розвивається трохи в інакший спосіб, ніж на Землі. Територія по обидва береги Дніпра з верхів’я до плавнів у гирлі об’єднана в імперію Рось, потужну державу землеробів та ремісників. А на північ та схід від неї сформувався союз кочівників із лісовими мешканцями, який скоро також перетвориться на самостійну войовничу державу.

— Даруйте, вам відоме майбутнє планети? — зацікавився Олег, із насолодою пережовуючи шматок ніжної осетрини.

— Ні, — відповів Велес. — Я просто маю уявлення про те, як схожі процеси відбувалися на Землі. Стосовно знання майбутнього, то зізнаюся: можу переміщатися у багато точок минулого планети, але у майбутнє — жодним чином. Потрапивши сюди тисячу земних років тому, я опинився у часі, який приблизно відповідав тоді земному п’ятому сторіччю. Відтоді живу тут вже майже тисячу років і ось дожився до сторіччя чотирнадцятого, але випередити час не маю змоги. Одначе, якось на тутешній Хортиці…

— Вибачте, а ті київські хлопці, які створили Велес — бували тут? — перервав оповідь Назар.

— І в якому саме часі? — додав Тарас.

— І звідки Ви взагалі дізналися про історію створення планети? — поквапився зі своїм запитанням Свирид.

— Товариство, чи не забагато питань? Дайте ж розповісти усе до ладу! — спробував вгамувати побратимів Гордій.

— Мені направду нескладно, — ворухнув довгими вусами Велес, — стежити за логікою нашої жвавої розмови, але більше моєї розповіді не уривайте, ліпше частуйтеся та слухайте. Отже, якось погожої літньої днини, років сімсот тому, над тутешньою Хортицею здійнялася хмара пилу, почувся звідти потужний гуркіт, налетів буревій. Ця місцина у ті часи була ще мало залюдненою — лише кочівники пасли свої табуни та череди. Перелякалися тоді і люди, і звірина із птаством. Дивлюся я — наробить таки ця несподівана стихія лиха. Гайнув на острів — це поруч, як і на Землі. Дивлюся — аж там посеред галявини б’ються двоє парубків — один із мечем, другий зі списом, а неподалік кінь білий пасеться, і на той двобій і вухом не веде. А бійка страхітлива: махне білявий мечем — хмаринки на небі у мотузку закручуються; гупне чорнявий списом — земля труситься, дерева хитаються… — Що це ви, — кажу, голосно так, до розбишак, — надумали тутечки коїти? Вам, гультяям, розваги, а пташки щойно на гнізда сіли — налякаєте, то й пташенята не вилупляться! Лошата в кобил народилися — пропаде в них через переляк молоко — загинуть коники малі у степу! Та й люди бояться бурі, вами зчиненої, відкочують із цих місць — хто тоді мені офіруватиме?.. — Та Ви, дядьку Велесе, вибачайте, — каже білявий, а в самого очі бузковим сміхом спалахують. — Звідки, — питаю, — знаєш, хто я? — Служба в нас така, — це вже інший парубійко, той, що зі списом, до мене забалакав. — Ви хто такі будете? — питаю. — Вартові ми, на Чумацькому Шляху, — відповідає бузковоокий. — Поставив нас Предвічний сторожувати на ньому, а коли випадає вільна хвилина, то шукаємо відлюдну місцину, щоб повправлятися у фехтуванні, як звуть це заняття на Землі. Я — Михайло, а це Юрій, побратим мій. — Тьху! — розсердився я. — Предвічний! Це, що ж, виходить, вже і сюди докотилася та єдинобожа віра! — Та не переймайтеся, дядьку…