Розділ «8. З ласки царської олігарх»

— Ну, не лише. Нам допомагає електронно-супутникова розвідка. Якби ж ми мали таку техніку в роки «холодної війни», коли ми з Вами познайомилися, може, й Союз би швидше розвалився.

— Тоді ми з Вами взагалі не познайомилися б, — заперечливо хитнув головою Василь. — Ви секрети «Південмашу» й без мене вивідали б, а Союз, може, і не розсипався б зовсім…

Вони саме проминули скульптуру чорно-білого бугая на узбіччі траси в мікрорайоні Таромське, і Василь заходився розпитувати про американську долю знаменитого на Дніпропетровщині Хазяїна, який починав свій шлях до каліфорнійської в’язниці саме у цих краях. Томас напружився, але збагнувши, що теософ питає просто з цікавості, відбувся переказом загальновідомих фактів. До того ж, і сам дізнався від Василя дещо про цього знаного і досі шанованого тут чоловіка.

Судячи з показників монітора, уся команда «Спасу» перебувала у Кременчуці. «Хаммер» мчав саме туди.

— Скажіть, — Василь аж підстрибнув на сидінні від несподіваного прозріння, — Ви ж могли за допомогою електронного стеження з’ясувати, хто намагався напасти на характерників біля Кам’яної могили?

— Намагалися, але нападники, вочевидь, також знають, що таке кібернетичне шпигунство. У них не було мобільних телефонів — дотримувалися режиму цілковитого цифрового мовчання. Проте не хвилюйтеся — їх уже ідентифікували в інший спосіб. Спробу нападу організував Йосип Бланк, а от якою зброєю у тій сутичці скористалися характерники, мені дуже хотілося б дізнатися. Вона і в мене, і моїх людей викликала панічне бажання втекти від Кам’яної могили. Ледве оговтався…

Томас замовк, зрозумівши, що бовкнув зайве. Старість, — майнула неприємна думка. Надалі він мало дослухався до Василевих просторікувань, думав про своє. Шпигун-ветеран знову почувався у своїй рідній стихії — опинився в епіцентрі дійсно значущих подій і може вплинути на їхній перебіг в інтересах американської нації. Отже, йому слід з’ясувати дві обставини: по-перше, який стосунок має парубок-біоробот до того, що днями відбулося біля Кам’яної могили. І по-друге: Бланк полює на дискету Хазяїна з власних інтересів, чи виконує завдання свого російського господаря? Він уже достеменно знав, хто є тим господарем.

Позначка на моніторі підтверджувала, що уся група телефонних сигналів, прив’язаних до яхти «Спас», так само тримається купи й не рухається — Томас із Василем наближалися до характерників. На мить увімкнувся Гусиків телефон, підтверджуючи, що й волоцюжки з ними.

Цереушник ще раз поглянув на екран. Було схоже, що усі власники телефонів залишили облавок «Спасу» — сигнали купно фіксувалися на набережній, біля споруди Кременчуцького річкового вокзалу. Мабуть, вийшли розім’ятися, — припустив Томас, повертаючись до своїх міркувань.

Оперативники та аналітики ЦРУ знову забезпечили його надійною інформацією: Бланк працює на широко відомого у підприємницьких колах світу мільярдера Владіміра Шахсуварова. А той, своєю чергою, є довіреною особою лідера російської нації — самодержця. Це дуже небезпечні суперники, але Томас уже підготував для них кілька сюрпризів.

На узбіччі з’явилися невеличкі будиночки правобережного Кременчуцького передмістя — Крукова. Водій мусив скинути швидкість, бо перед старим та аварійним мостом виник чималий затор. Цереушник обернувся до Василя:

— Ми зупинимося неподалік річкового вокзалу, там зараз зібралися усі характерники. Вам слід підійти до них та встановити контакт. Балакайте про будь-що, наприклад, про судноплавні характеристики їхньої яхти. Головне — мене цікавить молодий парубок, можливо, трохи дивакуватий на вигляд. Я здалеку їх фотографуватиму та слухатиму вашу розмову. Ви ж маєте примусити говорити їх якомога більше, а в ідеалі — і діяти — саме того парубка.

— Хочете зрозуміти, як він поводиться, і чи можна відрізнити його від звичайної людини, — здогадався секретар, — а можливо, і те, в який спосіб можна перебрати управління над ним… Чому б вам самому не увійти в контакт із характерниками?

— Боїтеся, Василю?

— Ну, Ви ж самі визнаєте їхні езотеричні здібності…

— Річ у тому, що від мене за версту тхне іноземцем. Ніяк не позбудуся цього клятого акценту.

— Можна подумати, що я виглядаю цілком по-місцевому…

— Ви справді виглядаєте трохи дивакувато, тому Ваше бажання поспілкуватися не викличе підозри… Погляньте, — Томас вказав на монітор, — таке враження, що вони вишикувалися у лінійку. Телефони розташувалися в ряд, на однаковій відстані одне від одного.

«Хаммер» нарешті перетнув міст і рушив за вказівками голосового навігатора до річкового вокзалу.

Владімір Шахсуваров народився десь у нечорноземній зоні. Він був єдиною дитиною у сім’ї колгоспного парторга та бухгалтерки. Родина, вважаючи себе «білою кісткою», трималася осібно від сільської громади. За це однокласники з першого класу ненавиділи, зневажали і, зрозуміло, нещадно били кволого Володю. Хоча вчився він добре, вчителі наважилися попросити парторга забрати сина зі школи після восьмого класу. Довелося хлопцю вступати до технікуму радянської торгівлі в одному з обласних центрів на Волзі. З директором того навчального закладу Шахсуваров-старший випив не один ящик коньяку на різних партійних конференціях, тому вступ, попри величезний конку рс, минувся без проблем. У технікумі Володя всерйоз зайнявся своїм фізичним гартом і почав показувати пристойні результати у забігах на середні дистанції та плаванні.