Розділ «8. З ласки царської олігарх»

Закінчивши навчання, дипломований торгаш попрацював щось місяців зо три у гастрономі, а потому його забрали у прикордонні війська. Служив він у Західній Україні на радянсько-польському кордоні. Тоді хлопець і зауважив, наскільки разюче відрізняється побут та характер українського села від російського. Сам факт наявності таких відмінностей інтуїтивно не сподобався молодому прикордонникові. Із запитаннями про природу цієї різниці він у вільний від служби час чіплявся до замполіта застави. Ці настрої не лишилися непоміченими — одного дня його запросили до особливого відділу й двоє чоловіків з синіми смугами на погонах запропонували заповнити кілька детальних анкет та відповісти на безліч ще детальніших запитань.

За півроку до демобілізації сержантові Шахсуварову запропонували вступити до Вищої школи КДБ.

Закінчив її вже одруженим на дочці начальника їхнього факультету. Тесть, який зробив свою кар’єру на стеженні за дисидентськими настроями у середовищі вірних та священства Російської Православної Церкви, намагався й зятя прилаштувати на цю нескладну роботу. Але молодий лейтенант несподівано відмовився. Він попросив посприяти його призначенню до управління, яке наглядало за секретними дослідними інститутами. Тесть, віддавши належне такій далекоглядності, виконав прохання. Коли СРСР почав розвалюватися, Шахсуваров допоміг кільком адміністративним працівникам цих наукових установ переправити за кордон і там продати коштовні реагенти та матеріали — платину, паладій, осмій. Золото зі сріблом міняли на долари у рідній Росії. Так майбутній олігарх заробив свій первинний капітал.

Він звільнився зі служби. Завдяки грошам, власним і тестевим зв’язкам, обрався до Думи і, убезпечивши таким чином себе й бізнес, продовжив громадити статки. Коли розвиток самодержавної моделі влади під символом двоголового орла, позиченого у Візантії[20], сягнув тієї стадії, за якої олігархів уже почав призначати самодержець, Шахсуваров зумів потрапити до заповітного списку обраних. З часом його статус ще більше зміцнився. Та разом із посиленням впливу при дворі більшало і добре замаскованих ворогів. Позаочі його називали «лейб-олігархом».

Тим часом самодержець доручив мільярдерові організувати розробку технологій продовження життя та створення безвідмовних біологічних роботів. Тут стали у пригоді Фьодар Россомахін та Йосип Бланк.

Вісті з Дніпропетровська потішили Шахсуварова: нарешті отримали біоінформаційну речовину — своєрідний ключ до зупинки процесу старіння — та створили перший дієздатний зразок біоробота. Потім від Россомахіна й Бланка довго не було жодних звісток, а коли нарешті на категоричну вимогу вони надійшли, шокували та розлютили олігарха. Все було втрачено — і гомункул, і біоінформаційна речовина! Він тричі прокляв свою поквапливість — бо вже доповів «лідерові нації» про феноменальний успіх експерименту. Мусив це зробити, бо лідер мало не щодня питав про це. Відповідно, у ворогів Шахсуварова з’явився залізобетонний привід посіяти зерно сумнівів у самодержця щодо спроможності та компетентності полковника КДБ у запасі.

Необхідно було діяти. Олігарх вирішив негайно летіти до Дніпропетровська, не попереджуючи про це Йосипа. Приводу для поїздки вигадувати не довелося — Шахсуваров володів пакетами акцій кількох підприємств у Дніпропетровській області, серед яких був навіть «Водоканал». Ці вигідні придбання він здійснив з ласки колись усесильного Хазяїна.