Розділ сьомий Пані з царства тиші

— Заспокойтеся, все гаразд, — сказав Клим, теж тим часом витягнувши цигарки. — Ми з пані Магдою міркуємо вголос. Теоретично, повторюся — суто теоретично ви могли торохнути кривдника по голові. Ось цим.

Згадавши про камінь у кишені, вийняв, підкинув на долоні, побачивши, як Данута здригнулася й кинулася до Магди, шукаючи захисту.

— Припини, Климентію.

— Чого ти, це знаряддя вбивства, справжнє.

— Заховай. Не на часі.

Кошовий послухався, потім підійшов, узяв цигарку з Магдиних пальців, підкурив, повернув, затягнувся.

— У вас ідеальне алібі, панно Дануто. Дали підопічній ліки зі снодійним, приспали й пішли в Стрийський парк. Ніхто не доведе, що вас учора ввечері не було тут. Так мислив би поліцейський, той самий комісар Віхура, аби займався справою. Але ви не вбивали Яблонського. Можливо, дуже хотіли. Вам не складно було це зробити. Тендітній молодій жінці під силу провалити дорослому чоловікові череп каменюкою. Зріст.

— Прошу?

— У моїй практиці вже таке було — коли зріст ставав прикметою вбивці. Якщо цікаво, кілька років тому тут, у Львові, ударом підсвічника по голові вбили дівчину. Вдарили зверху, що наштовхнуло мене на думку — треба шукати серед знайомих жертви передусім вищих за неї. Тут навпаки. Яблонського вдарив той, хто одного з ним зросту. Про це свідчить характер пошкодження. Ви б лупили знизу. Хіба — попросили б кривдника нахилитися й стати, як вам зручно.

— Климентію, твій цинізм недоречний.

— Я виправдав панну Дануту, що недоречного? І все, досить подробиць. Коли прийшли, мене інше цікавить. Ви давно з пані Малгожатою?

Данута обмінялася поглядами з Магдою, отримала від неї схвальний кивок, відповіла:

— Десь із лютого, коли пані перебралася в ці апартаменти.

— Не найкраще місце для шляхетної й гонорової персони. Син пустив усе на пси, я правий?

— Так, — дівчина вже остаточно заспокоїлася, говорила впевнено. — Пан Яблонський... старший пан, його батько, помер, коли у Львові стояли росіяни. Ви маєте знати, на той час ані ліків, ані лікарів. Родина тоді втратила чимало, але не все. Пані мала сили й досить розуму, аби з відновленням влади відновити якусь частину сімейних справ. Але пан Юліуш заходився, як кажуть, ловити рибку в каламутній воді.

— Тобто?

— Ви не знаєте, що це значить, пане Кошовий?

— Знаю. Мене цікавить, що зробив Юліуш.

Данута зітхнула.

— Пані нарікала — то були часи авантюристів. Війна могла списати й списувала багато чого. Пан Юліуш утік зі Львова перед росіянами, повернувся майже відразу, як ті пішли. Далі почалися різні сумнівні оборудки, невдалі. Та вони все одно вимагали грошей, тож пан Юліуш продавав за безцінь усе, що мав право продавати. А син та спадкоємець мав право на все рухоме й нерухоме.