Розділ сьомий Пані з царства тиші

Пані Яблонська розплющила очі.

— Данута — прийомна донька. Далека родичка, з Перемишля. Там усі померли від якоїсь епідемії. У мене лишилася вона. І був Юліуш. Хоч вони не ладнали. Мій син мало з ким ладнав. Пізня дитина в заможних батьків, так трапляється.

Магда злегка кахикнула.

— Щось хочеш запитати — краще в Данути. Але потім.

Кошовий кивнув.

— Ви мені? — спитала хвора, вловивши жест.

— Згоден — трапляється, — промовив Клим.

— У Яблонських до війни було все, — вона згадувала, на вустах з’явилася справжня усмішка. — А головне, пане Кошовий, повага. Був один час присяжним, йому писали листи, і як депутату — теж. Звичайні люди, вони шукали в нього правди. Часом знаходили. Коли він помер, я взяла на себе труд приймати такі ж самі звернення. Особливо тепер, коли вже нічого не чую й майже не бачу. На сина не впливала, люди все пишуть, пишуть, пишуть...

Кошовому здалося, що Яблонська почала заговорюватися. Шукаючи відповіді, знову глянув на Магду.

— Не марить, — коротко пояснила та. — Ще трохи потерпи. Вона зараз втомиться, але хоче виговоритися до останнього.

Пані Малгожата не звернула на них увагу.

— Чому я тут, пане Кошовий? Бо Юліуш устиг все промотати. А я, поки мала сили, продавала, що не втратила, навіть за безцінь, щоб відкупатися від тих, кого він образив. Берегла честь Яблонських та Чіньських до останнього. Місце, де ми є — останнє, що можу собі дозволити. Мій син не був янголом, та покажіть мені ангела. Приведіть до мене, поки очі щось трохи бачать. Не можете? То скажіть, хто і за що його вбив. Я б погодилася, аби його судили, чесним судом. Й оголосили вирок, він має намисто з гріхів. Отак, без суду — не згодна. Знайдіть убивцю. Данута заплатить, має на те розпорядження. Все, я втомилася.

На цьому пані Малгожата вкотре заплющила очі, за мить дихання вирівнялося.

— Подіяло нарешті, — зітхнула Магда.

— Тобто?

— Ліки. Там додано снодійне. Вона поспить, а Данута — відпочине.

— Поговоримо?

— Звісно. Ходімо звідси.

Коли вони перейшли до невеличкої зали, Кошовий нарешті зміг краще розгледіти дівчину.

Її блідість зблизька виявилася не хворобливою. Витончені риси свідчили, що перед ним — аристократка, яка втратила все, крім породи. Темне довге волосся Данута закрутила на голові вузликом, у вухах — скромні з вигляду, але коштовні сережки. Клим під час життя з Басею навчився розрізняти й оцінювати на око жіночі прикраси. Тонкі губи стулені й витягнуті ниткою, наче дівчина була в постійній жалобі. Одяг такого ж вільного крою, проте Данута, на відміну від Магди, не могла похвалитися грудьми. Її невеличкі губилися під обвислою, як вимагала мода, блузою, й складалося враження — вона пласка, мов хлопчик. Зате довга спідниця не могла приховати стрункість та довжину ніг.