Розділ «3»

— Так, — відповів Тарас.

При цьому він випростав спину, аж чоловіки засміялися.

— Свята простота! Цей простолюдин вважає, що про нього має знати весь світ! — латинською сказав Жолкевський.

— Тату, Тарас хоче вступити до війська, — озвався Ян.

Тарас при цьому скромно втупився у землю.

— Хоче сам, чи це ти вирішив? — допитувався гетьман. — А ти що скажеш?

Тарас продовжував стояти, втупившись поглядом у землю.

— Не знаю...

— Тоді вирішуй. Воїни мені потрібні. Якщо вирішиш — прийдеш сюди, — сказав Жолкевський і одразу перемінив тему: — Пані тобі заплатила?

— Ще ні.

— То зараз заплатять, — сказав Хмельницький.

Він кивнув на служницю, яка саме підходила до них. В одній руці вона тримала кошик, інший кулак був затиснутий.

— Пробачте, пане, їх милість передала йому гроші за рибу... — сказала служанка.

— То віддай! — мовив гетьман.

Дівчина поставила на землю кошик, поклала у простягнуту долоню хлопця декілька монет.

— Пані запрошують до столу, — сказала вона.

— Що ж, спробуємо знаменитої сопошинської риби, — мовив Жолкевський. — Передай пані, що ми зараз прийдемо.

Він повернувся до Тараса і сказав:

— Іди, хлопче, і серйозно подумай над пропозицією. Воїни мені будуть потрібні. Настають непрості часи.

Тарас поклонився, підняв із землі кошик, на ходу закинув його на наплічник і попрямував до виходу.