Розділ «3»

— Він не зможе не відпустити тебе, коли ти підеш служити до мого батька!

— Послухай, Ян діло говорить, — підтримав друга Богдан. — Тобі видадуть зброю, одягнуть, отримуватимеш гроші, а твою матір звільнять від повинностей. Адже ти відробляєш у місті?

— Так, на костелі... — Тарас показав на ворота замку, за якими виднілася недобудована споруда костелу.

— І навіть коли ти повернешся з війни, тебе вже ніхто не заставить відробляти повинність, — сказав Богдан і повторив: — Ніхто!

— Не віриш? — насупився Ян, помітивши на обличчі Тараса недовірливу міну. — А давай запитаємо батька!

Він показав на трьох чоловіків, що з’явилися серед білої колонади входу до покоїв.

Перше бажання Тараса було втекти негайно, навіть не дочекавшись обіцяних грошей, але ноги неначе вросли в землю. Із завмиранням серця він спостерігав, як чоловіки повільно наближаються до них, про щось тихо розмовляючи.

Серед них виділявся найстарший, у якому Тарас вгадав власника міста Жовкви Станіслава Жолкевського. Гетьман розміняв уже сьомий десяток, але тримався впевнено, молодецьки. Було видно, що гетьман уже переодягнувся з дороги і тепер вийшов прогулятися просто так, без звичних регалій.

Справа від гетьмана йшов високий, значно молодший чоловік, але із бородою. Це був зять Жолкевського Іван Данилович[6]. А третій мав лише пишні вуса і був, судячи з усього, батьком Богдана.

Зважаючи на теплу, майже літню погоду, всі троє були простоволосі.

Вони зупинилися перед хлопцями.

— Що тут відбувається? — запитав Станіслав Жолкевський і звернувся до Тараса: — Хто ти?

— Я — Тарас. Приніс вашій милості рибу.

— Що ж, учорашня риба пані Реґіні сподобалась. А прізвище твоє?

— Сопоха.

— Це на твою честь назвали село? — весело поцікавився третій, Михайло Хмельницький[7].

І він, і Данилович засміялися. Жолкевський насупився.

— Я чогось не знаю?

— У сусідньому селі кажуть, що колись сюди прийшов подорожній на прізвисько Сопоха і заснував двір. Про нього й стали казати — «Сопошин двір». Отак Сопошин і залишився...

— Не знав, — зізнався Жолкевський. — Ти з тих Сопох?