Розділ «3»

Якщо чесно, він і гадки не мав, де знаходяться той Краків та Олеськ і скільки звідтам їхати. Найдальше село, де він бував, був Крехів.

— А скоро ми відправляємося на війну, — гордо заявив Богдан.

— Куди? — запитав Тарас.

— У Смоленськ.

— А де це?

— У Московії, — вставив Ян.

— Навіщо?

— Щоб нашого королевича зробити московським царем.

— А хіба там немає царя? — здивувався Тарас.

— Та є якийсь... — невизначено знизав плечима Богдан. — Але наш Владислав однаково кращий!

Власно кажучи, Тарас почув про королевича Владислава вперше, але все ж кивнув: без заперечень, «наш Владислав» дійсно кращий.

— Ви також підете на війну? — поцікавився він.

— Аякже! — гордо відповів Богдан. — Вельможний пан поїде обов’язково, король без нього нічого не зможе, а я поїду зі своїм батьком.

— Здорово! — вихопилося у Тараса.

— А хочеш поїхати з нами? — раптом запитав Ян.

— Я?..

— Звичайно! Його величність саме набирає військо. Тобі скільки років?

— П’ятнадцять.

— А так і не скажеш. Виглядаєш навіть старшим за мене, хоч мені й шістнадцять, — сказав Ян Жолкевський. — Ну то як?

— Не знаю... — зізнався Тарас. — Мати вдома сама, та й не відпустить мене управитель...