Розділ «16»

Ейфорія переслідування зле пожартувала над польським військом. Поки воно безтурботно гасало за втікачами, інші стрільці (не такі боягузливі) повернулися до свого табору, заново укріпили його, по периметру виставили вісімнадцятеро гармат, що залишалися бездіяльними під час битви, і цим дали знати полякам, що не збираються здаватися просто так.

З іншої сторони, у таборі шведів, також відновили порядок, оточивши його вцілілими тинами. На відміну від московитів, гармат вони не мали, зате майже всі найманці були на конях.

Навіть враховуючи втрати шведів та московитів і тих, хто порозбігалися лісами, в обох ворожих таборах зібралося більше людей, аніж було під началом Станіслава Жолкевського. І це дуже непокоїло старого гетьмана.

Тим часом до стану Жолкевського підступили воєводи і полковники. Дехто хотів було привітати гетьмана з блискучою перемогою, але побачивши похмуре обличчя Жолкевського, вирішили не спішити.

— Як почувається воєвода Бутурлін? — поцікавився гетьман.

— Рана глибока, але не смертельна, — відповів Зборовський, котрому пощастило взяти московита у полон. — Він при пам’яті.

— Це добре. Він мені буде потрібен. Панове, ми виграли битву, але не розбили неприятеля. За тинами та возами його більше, ніж нас. Не думаю, що він помишляє напасти на нас, але й захопити обидва табори зараз ми не можемо. Прошу врахувати, що неподалік зачаїлися п’ять тисяч стрільців князя, а біля Царевого Займища на нас чекає ротмістр Бобовський. Тому затриматися довше, аніж до вечора, ми не маємо права.

Микола Струсь, стомлений битвою не менше своїх гусарів, сказав:

— Ваша милість, дозвольте запропонувати ідею.

— Ми вас слухаємо.

— Найманці Понтуса зазнали великих втрат. Я не маю змоги сказати точно, але, гадаю, не помилюся, коли назву цифру в тисячу шведів. Вони розбиті не тільки у битві. Зараз Понтус перебуває у важчому стані, аніж стрільці. Зрештою, взяти їхній табір ми можемо.

— Що ви пропонуєте? — запитав Жолкевський.

— Якщо запропонувати шведам покинути табір, пообіцявши їм безперечний вихід звідси, гадаю, вони приймуть цю пропозицію.

— А для наочності виставити проти їхнього табору моїх гусарів, — підтримав Струся Зборовський.

— Звичайно, хотілося б наказати цього вискочня за його слова про соболину шубу для мене... — мовив Жолкевський. — Але спільна справа важливіша за особисту помсту. Знайдіть мого племінника Лукаша і пана Борковського. Пане Зборовський, виставляйте своїх гусарів! Решту війська розставте проти московського табору.

Станіслав Жолкевський залишився лише у компанії сина Яна та зятя Даниловича.

— Чому саме Лукаш? — подав голос Ян. — Чому не я?

— Та тому, що твій кузен знає німецьку й англійську мову, а Петро Борковський — шведську та французьку, а обидва вони, до того, ще й латину! — з викликом відповів Жолкевський. — Якщо ти вивчиш хоч одну з них, то іншого разу, можливо, я й довірю тобі переговори.

Це розсмішило Івана Даниловича.