Розділ «3»

Він не помітив, як до нього підійшли двоє юнаків і тихо стали за спиною.

— Вибираєш собі коня? — запитав один.

З несподіванки Тарас відсахнувся, відступив на крок. Хлопці були вбрані в багату одіж, шиту сріблом, в добротні чоботи (що не забарився відзначити Тарас). Юнаки були приблизно його віку, може, на рік-другий молодші, однакового зросту, але один стрункий і білявий, інший чорнявий і повніший, але в міру.

— Говорити хоч умієш, чи мати не навчила? — допитувався чорнявий.

Тарас розумів польську мову, але вільно говорити не вмів.

— Навчила, — лише відповів він.

Хлопці засміялися.

— Ну, тоді говоритимемо по-нашому, — продовжував чорнявий. — Тебе як звати?

— Тарасом.

— А що ти тут робиш?

— Я приніс їх милості запечену рибу.

— Чуєш, Яне, ми сьогодні їстимемо рибу!

— Я люблю рибу, — відповів інший хлопець. — Судячи із запаху, смачна риба.

— А ви хто такі? — наважився запитати Тарас.

— Мене звати Богдан[4], а це Ян[5], син пана гетьмана. Ми сьогодні лише приїхали.

— А знаєш, де ми були? — раптом запитав Ян.

— Де?

— Ще в середу ми були у Кракові, у його величності короля!

— А я приїхав з Олеська, — додав Богдан-Зиновій.

— Далеко... — відзначив Тарас.