Розділ «27»

Останню зупинку перед Жовквою польний гетьман Станіслав Жолкевський вирішив зробити у родинному маєтку в селі Туринці, де й побачив світ шістдесят чотири роки тому. Хоч до рідного дому залишалося не більше десяти верстов, гетьман бачив, що військо стомлене, потрібен час, щоб воно відпочило, підтягнулося, та й не хотілося повернутися додому у такому вигляді. Тому пасовище під Туринкою на два дні перетворилося на військовий стан.

Звістка про прибуття володаря Жовкви летіла попереду війська, тому у навколишніх селах вже знали, що повертається господар. З Жовкви прибув управитель Ян Тарнавський, котрого гетьман залишив на господарці. Після звичних у таких випадках словах привітань і розпитувань про здоров’я пані, Жолкевський став розпитувати про справи у місті. Вже перша новина його засмутила. Ян Тарнавський повідомив, що рік тому невдовзі після Воскресіння Господнього почив війт Жовкви і архітектор Павло Щасливий.

— Хто зараз будує костел? — поцікавився, вражений такою звісткою, гетьман.

— Амвросій Прихильний, — повідомив Тарнавський. — Пані Реґіна особисто попросила, тим більше, що останній рік вони з Павлом Щасливим працювали разом.

— Це добре... А що іще?

— У місті пана гетьмана чекає делегація православних. Вони написали прохання дозволити будувати свою церкву.

— Я це знаю.

— Жидам також мала їхня синагога.

— А вірменам їхня, — закінчив Жолкевський, на що управитель усміхнувся.

— Та ні, вони не просять, — заспокоїв Тарнавський.

— Ще?

— Буквально два місяці тому був суд над жидом.

— І що він накоїв?

— Жив із кухаркою їх милості Марушкою. Ваша милість повинен її пам’ятати.

— Не пам’ятаю... — відмахнувся гетьман.

— Суть у тім, що у Марушки народилося дитинча...

— І що присудили?

— По сто «кляч» кожному і вигнали з міста. Водночас суд постановив заборонити жидам брати до себе на роботу християнок, молодших п’ятдесяти років.

— Що ж, нехай буде так, — сказав Станіслав Жолкевський.