Розділ «24»

Таким схвильованим Станіслава Жолкевського Тарас бачив уперше. Гетьман зустрів джуру свого сина у Грановитій палаті, стіни якої були розписані яскравими фресками. Сопоха сюди потрапив вперше, підозрівав, що і востаннє.

У залі, звідки правили і не вберегли державу московські царі, крім польного гетьмана, був ще Ян. Видно, син лише недавно переповів батькові розповідь Тараса, і це вивело старшого Жолкевського з рівноваги.

— Повтори все, що ти чув у соборі Архангела Михаїла, — наказав Станіслав Жолкевський.

Тарас, запинаючись, якомога детальніше переповів розмову невідомих.

— Хто це був, ти знаєш? — допитувався гетьман.

— Ні, я не бачив їх раніше.

— Як їх звали?

— Одного Прокопій чи Порфирій Петрович, а до монаха той звертався «Ваше Блаженство».

Від досади гетьман закусив нижню губу.

— Кому ще, крім Яна, ти розповів про розмову? — погляд Жолкевського був важкий і грізний.

— Нікому, лише Янові! — мовив Тарас і для більшої переконливості перехрестився.

Побачивши таке, Ян добродушно усміхнувся, зате старший Жолкевський на це ніяк не відреагував. Натомість він сказав:

— Я хочу, щоб ти заприсягнувся мені, що більше ніхто про це не дізнається!

— Обіцяю! — тільки й спромігся сказати Тарас.

— Цього мені досить! Перед тим як піти, може, хочеш про щось мене попросити?

Застигнутий зненацька, юнак завмер у нерішучості. Звичайно, він хотів попроситися у гусари, але не знав, як відреагує на це пан гетьман, та й залишати Яна також не хотілося, тому лише сказав:

— Якщо можна, я написав мамі листа. Я знаю, що ваша милість відправляє до милостивої пані Реґіни свої листи.

— Що ж, передай Яну свого листа. Якось доставимо до Жовкви. А зараз іди!

Коли за Тарасом зачинилися низькі двері, старший Жолкевський важко опустився на царське крісло з двоголовим орлом. Останнім на ньому ще два місяці тому сидів цар Василь Шуйський, про що свідчив скромний — без корони і царських атрибутів із трояндою посередині — двоголовий орел.