Розділ «17»

Князь Федір Андрійович Єлецький та боярин Григорій Леонтійович Валуєв саме закінчували вранішню трапезу, як її спокійне тривання було несподівано перерване появою колишнього воєводи Царевого Займища Василя Куракіна.

— До Займища наближається гетьман Жолкевський! — повідомив він.

— Ну й нехай атакує! — махнув рукою князь Єлецький. — Собі ж дорожче!

— Боюся, ви мене не зрозуміли. Гетьман підійшов до оборонних валів сам.

— Сам? — здивовано перепитав Валуєв.

— Ну, не зовсім сам. Разом із боярином Бутурліним.

— А він що тут робить?

Несподівана звістка перервала трапезу, і обидва боярина підвелися.

— Що тут робить Василь Бутурлін? — перепитав Валуєв. — Він же повинен бути у стані князя Шуйського!

— Не можу сказати, — відповів Куракін. — Але з вигляду видно, що боярин поранений, принаймні праву руку він тримає на перев’язі.

— Ану ходімо подивимось! — сказав Федір Єлецький, надів на голову високу шапку і, почекавши Валуєва, вийшов з хати.

Наближення парламентарів розбурхало весь табір. Стрільці зазвичай завжди були готові до оборони, але будь-які переговори давали надію на мирне вирішення цієї проблеми. Завжди існувала ймовірність: або нападники задовольняться малим і відступлять, або переконають воєвод здатися. А в крайньому разі можна й повоювати.

Воєводи піднялися на підвищення перед возами — найменш захищеної східної сторони острогу. На відстані п’ятдесяти кроків стояли троє чоловіків — один старший (польський гетьман); в іншому, молодому, не старшому двадцяти п’яти років, упізнали стольника Василя Бутурліна. Трохи оддалік за ними стояв молодий шляхтич і тримав у руках штандарт Жолкевського: на довгій жердині красувався родовий герб Любичів.

На відстані польоту ядра у повній готовності чекали наказу запорізькі козаки.

Але так виглядало, що головні події розіграються ближче.

— Може, відправимо до гетьмана воєводу Куракіна? — запропонував Валуєв, споглядаючи аж надто спокійного Жолкевського.

— Не буде так! — заперечив князь Єлецький. — Бачиш, боярине, сам гетьман завітав до нас. Він не побоявся підійти, то невже ми, на своїй землі, побоїмось вийти назустріч нападникам?

Він повернувся і зійшов з підвищення.

— Розсуньте рогатки! — розпорядився князь.