Розділ «27»

— Скажіть, що повернувся з війни такий собі Сопоха і вбив вашого управителя.

— А ти? Куди ти тепер?

— Далеко, діду... Дуже далеко. Туди, куди не дотягнуться руки гетьмана.

Тарас вийняв із сумки невеличку торбинку — всю свою платню за московську війну — і простягнув Зосиму.

— Ось тут усі мої чесно зароблені гроші, — сказав він. — Поставте на могилах нові хрести. А решту роздайте між людьми. Та й поховайте Мошка як годиться, хоч він і собака, але ж людина таки... І не поминайте лихом...

Перед Тарасом розступилися. Він підійшов до коня, поправив збрую, скочив у сідло і мовчки поскакав до перевалу...

Коли підйом на гору залишився позаду, Тарас Сопоха зупинив коня. Звідси, з високої гори, село і місто були як на долоні. Але Тарас не став милуватися (може, навіть востаннє) красою знайомих місць. Він зірвав з себе все, що тільки могло виказувати у ньому польського жовніра. Залишив лише чоботи, шаровари, сорочку і накинувши на плечі камізельку. Тоді узяв подаровану королевичем Владиславом шапку, відірвав медальйон, яким досі так пишався, скочив на вірного коня і, не озираючись, повернув на південний схід, туди, де далеко, на острові Базавлук, розташувалася незнана Січ і де його (він це знав) ще чекали...