Розділ «17»

— Минулої ночі ми вирушили назустріч князю Шуйському, розбили його військо і затемна встигли повернутися назад.

— Пробачте, але ми вам не віримо.

— Пане стольнику, прошу підтвердити мої слова! — звернувся Жолкевський до Бутурліна.

Той винувато кивнув головою.

— Це правда... — сказав він. — Пан гетьман приспав вашу пильність і дійсно розбив усе військо Шуйського.

— Цього не може бути! — впевнено відказав Єлецький. — Пане стольнику, якщо ви захотіли зрадити присягу цареві, котру привселюдно скріпили цілуванням хреста, то не сподівайтесь, що й інші зроблять те саме.

— І тим не менше, військо царевого брата розбите, а Делагарді зараз галопом втікає додому.

— Ми вам не віримо! — повторив Валуєв.

Тут знову втрутився Жолкевський.

— Вам знайома булава князя Шуйського? — запитав він.

— Звичайно, знайома, — відповів захоплений зненацька Єлецький.

— Тоді ви, напевне, знаєте, що князь ніколи з нею не розстається.

— Що ви хочете цим сказати? — запитав Єлецький.

— Тільки те, що князь Шуйський був настільки люб’язний, що позичив її мені.

З цими словами гетьман повернувся до штандартоносця і взяв у нього з рук оздоблену золотом булаву.

Московити аж сахнулися назад. Вони впізнали особистий клейнод князя, котрий неодноразово бачили на прийомах, а то й просто в руках царевого брата. Дмитро Шуйський ніколи не випускав її з рук, зате дуже любив нею хвалитися...

— Це неможливо... — тихо просказав князь Єлецький. — Сорок тисяч стрільців! Як це може бути?

А Жолкевський продовжував:

— Як бачите, допомоги вам чекати нізвідки. Тому я повторюю свою пропозицію: ви здаєте нам Цареве Займище і присягаєте королевичу Владиславу, а я, в свою чергу, даю вам слово, що нікого з вас і ваших людей не піддадуть жорстокості. Я готовий чекати до обіду. Якщо ми не отримаємо вашої згоди — почнемо штурм. Пане стольнику, прошу підтвердити, що вся артилерія дісталася нам.

Василь Бутурлін знову кивнув.