Розділ «17»

— Навіть керувати не вміє!

— Та й братець у нього не кращий!

— Саме він убив нашого Михайла!

— Цар — помазаник Божий!

— Та зараз я тебе самого помажу так, що не відмиєшся!

— Після Федора[43] не було у нас царів...

Князь Федір Єлецький мовчки спостерігав за пристрастями, що вирували поміж стрільців. Ще сьогодні зранку він наказав би стратити будь-кого, хто посмів би лише подумати про щось подібне. Зараз же ці розмови звучали для нього музикою.

Князь переглянувся з Григорієм Валуєвим, і той кивнув головою.

— Стрільці! Прошу вас заспокоїтись! — крикнув Єлецький.

Майдан продовжував вирувати, і здавалося, що не заспокоїться ніколи. Але поволі гул почав стихати і скоро над острогом знову запанувала тиша.

— То як ми вирішимо, стрільці? — запитав Єлецький. — Будемо і далі обороняти Цареве Займище?

Невиразний шум був відповіддю на це запитання.

— Чи присягнемо на вірність новому цареві?

Мовчанка. Боялися зізнатися, що нікому не хочеться помирати за такого царя, але й ніхто не знав, що вирішили воєводи. Григорій Валуєв вирішив допомогти.

— Я мислю так, стрільці, — сказав він. — Хоч ми й цілували хрест царя Василя, все ж усі розуміли, що Шуйські не повинні були сісти на престол. Ви знаєте, що з царем Федором Івановичем перервався рід Рюриковичів. І Василь Шуйський сів на престол лише силою. А польський королевич Владислав... У ньому тече царська кров — шведська, польська, австрійська. І нами знову правитиме справжній цар.

— Але він латинник! — подав голос воєвода Куракін. — І як бути із самозванцем?

— А ми не просто присягнемо королевичу, — відповів князь Єлецький. — Висунемо свої вимоги. Якщо гетьман прийме їх — присягнемо; якщо ні — то, видно, така воля Божа: накласти головами за землю Московську...

Своєрідне віче тривало ще довго, і Федір Єлецький вже почав побоюватися, що не встигнуть до відведеного терміну.

Боялися цього і в польському таборі. Гетьман Жолкевський знав, що військо наступати не може. Мало того, більша його частина після карколомних пригод у цей момент солодко спить і навіть не здогадується, що відбувається навколо. Але коли Станіславу Жолкевському повідомили, що від острога до табору наближаються троє — Федір Єлецький, Григорій Валуєв і прапороносець, він полегшено зітхнув: що б там не вирішили московити, одразу штурмувати Займище не доведеться. Можна і потягнути час.

Назустріч переговорникам гетьман вийшов у супроводі Миколи Струся і того ж таки жовніра зі штандартом. Обидві делегації зустрілися майже посередині.