Розділ «17»

Стрільці кинулися виконувати наказ, і князь із боярином сміливо направилися назустріч гетьману.

Вони зупинилися перед парламентарями, не дійшовши трьох кроків. Хоч головним був гетьман Жолкевський, погляди московитів зупинилися на стольнику Бутурліну.

Станіслав Жолкевський, кашлянувши двічі, стараючись говорити з найменшим акцентом, сказав:

— Панове воєводи! Хочу вам сказати, що я був проти війни з вашою державою. Але я вірний слуга свого короля, тому відгукнувся на його заклик воювати. Я в захопленні від вашої мужності і рішучості захищати ввірений вам острог. Упевнений, що ваш цар повинен пишатися такими воєводами і таким військом.

Московити уважно слухали. Поки що нічого нового вони не почули. Промова гетьмана нічим не відрізнялася від подібних у таких же ситуаціях. А гетьман продовжував:

— Як людина шляхетна, я не хочу допустити, щоб на цьому полі даремно пролилася християнська кров — православна і католицька. Коли я кажу «православна», то маю на увазі не лише вас. У моєму війську багато людей належить до вашої віри. Тому я востаннє пропоную вам припинити безглуздий опір, добровільно скласти зброю і присягнути на вірність Владиславу Жигизмундовичу.

Станіслав Жолкевський навмисно назвав королевича на московський лад.

Його промова належного ефекту не справила.

— Ми не розуміємо, чому саме ми маємо здаватися, — відказав Федір Єлецький. — Згодьтеся, вас лише десять тисяч.

— Але вас ще менше!

— Це вірно, — підтвердив князь. — Але гадаю, не відкрию великої таємниці, коли повідомлю вашу милість, що на допомогу нам спішить князь Дмитро Шуйський. І сьогодні-завтра він буде тут. Я пропоную інше: почекати до завтра і тоді знову зустрітися на цьому місці. Гадаю, пропозиція здатися прозвучить знову, але боюся, пане гетьмане, вже з нашої сторони.

Почувши таке, Григорій Валуєв усміхнувся.

— Мушу повідомити вам, що князь Дмитро Шуйський не прибуде ні сьогодні, ні завтра, ні взагалі найближчими місяцями, — відповів Жолкевський.

— Чому ви так упевнені в цьому? — поцікавився Єлецький.

— Та тому, що вчора вдень я розбив його військо біля села Клушино.

— Жаль, що мені довелося почути ці слова від такого шляхетного пана, як ви, — мовив князь. — Ніколи не думав, що ви можете вдатися до обману, тільки б досягнути своєї мети.

— Чому ви звинувачуєте мене в обмані? — похмуро запитав гетьман.

— Мені хотілося б дізнатися, як ви розбили сорокатисячне військо князя Шуйського, підсилене воїнами шведського графа Делагарді. Ви ж не покидали свій табір!

— Це ви так думаєте!

— Що ви хочете цим сказати? — запитав Валуєв.