Розділ VII Нічна партія в шахи

— Чудово.

Пані Сененська повернулася у своє крісло, поруч з яким лежав її вірний пес Персей.

— Чи не проведете ви мене до моїх покоїв, пане Казимире? — вперше за весь час озвалася Йоанна.

Агата з подивом глянула на кузину. Найманець був не менш здивований таким проханням, але відповів ствердно. Попрощавшись з господинею замку, вони вийшли сходами нагору.

В коридорі Йоанна сповільнила крок і трохи міцніше стиснула його руку.

— Вибачте, що обтяжую вас, — несміливо мовила вона.

— Аж ніяк не обтяжуєте, ваша милосте, — щиро заперечив він.

— Мені було страшно тут без вас...

— Даруйте, що забарився. Як ваш син?

— Кволий. Час од часу бідолашну дитину лихоманить... Можу залишити його з годувальницею тільки на короткий час.

— Чи оглядав його лікар?

— Так, але не зміг пояснити, що з ним коїться... Знаєте, той незнайомець... Той, кого я бачила над колискою...

Йоанна зупинилася і глянула Казимиру просто в вічі. Від її погляду в нього по шкірі пробігли мурашки.

— Він став з’являтися усе частіше, і я відчуваю його присутність тепер навіть удень. Мовби він поселився тут...

Раптом Йоанна молитовно склала перед ним руки, як перед іконою.

— Мій дорогий лицарю, — сказала жінка, — я знаю, що моє прохання може видатись вам непристойним і ви подумаєте, що я геть здуріла, та все ж наважусь, бо це прохання відчаю...

— Кажіть, ваша милосте.

— Чи могли б ви сьогодні прийти до моїх покоїв десь опівночі? — видихнула вона й одразу сховала очі, — в той час, годувальниці вже не буде... Я прошу тільки заночувати в моїй кімнаті, аби мені було спокійніше.

Від несподіванки Казимиру перехопило подих, і він довго не міг підібрати підходящу відповідь.

— Що ж, — болісно мовила Йоанна, — тепер я себе ще й зганьбила...