Розділ VII Нічна партія в шахи

— Що ж, тим дивовижніше ваше повернення, — сказала Агата, — гадаю, ви маєте, що нам розповісти.

— Тільки те, що тутешні ліси й справді населені ворожими та кровожерними істотами. На жаль, довелося переконатися в цьому на своїй шкурі...

Казимир коротко розповів про свою пригоду, але жодним словом не обмовився про нещасного Джованні Массарі, який розділив із ним жахіття полону в стридів і якого він змушений був убити.

Після його розповіді певний час тривала мовчанка.

— Як, на вашу думку, слід вчинити з тими боягузами, які покинули вас у лісі? — запитала врешті Агата.

Обличчя її спохмурніло, а з очей, здавалось, от-от вдарять блискавки. Зараз вона була такою ж, як і тоді, коли врятувала Казимира від вогнища.

— Гадаю, карати їх не слід, — спокійно відповів той.

— Чому?

— Карати за боягузтво слід воїнів, — сказав Казимир, — втекти з поля бою — ганьба і злочин для солдата, а не для селянина. Ці люди — вчорашні селяни. Вони можуть одягти обладунок, взяти до рук зброю і навіть навчитися стріляти чи фехтувати, але воїнами від цього не стануть. Все, що в них сяк-так виходить, — це охороняти замок.

— Хіба що від лисиць і борсуків, — гірко всміхнулася Агата.

Чоловік мовчки вклонився у відповідь на цей нещадний жарт.

— Що ж нам робити, пане Казимире? — запитала вона.

— Знайти справжніх солдатів і вступити з тими лісовими потворами в боротьбу, ваша милосте.

— Але ж довкола нас одні селяни!

— Дозвольте мені вирушити до Лемберга, — мовив Казимир, — там у мене є декілька знайомих, які допоможуть зібрати загін сміливців і самі стануть на службу до вашої милості.

Агата трохи помовчала.

— Гаразд, — врешті вимовила вона, — зрештою, я не маю іншого вибору, як тільки довіритись вам.

— Як обіцяв, ваша милосте, я зроблю все, що від мене залежить, аби допомогти вам, — сказав найманець.

— Що ж, — вже бадьоріше озвалася господиня, мовби слова цього чоловіка й справді вселили в неї неабияку певність, — думаю, сьогодні ви ще почуваєтесь втомленим, тому не буду довго вас затримувати. До Лемберга можете вирушати тоді, коли вважатимете за найкраще.

— В такому разі я не зволікатиму, — мовив Казимир.