Розділ VI Три діжки пива від абата Купідури

Абат підійшов до протилежної від нього стіни й відхилив килим, що простягався від стелі до підлоги. За ним виявились невеликі двері, і абат, діставши з сумки ключа, обережно їх відімкнув. Повернувшись до Христофа, він знаком запросив іти слідом за ним.

За дверима виявилась крихітна комірчина, освітлена єдиною свічкою. На широкому плетеному кріслі, яке, здавалось, займає половину всього простору, сиділа огрядна жінка зі сплячою дитиною на руках. Вона підняла очі на прибулих і насторожено глянула на Христофа.

— Не лякайся, Маріє, — заспокоїв її абат, — цей чоловік наш друг. Його звати Христоф, він з Лемберга.

Львів’янин придивився до дівчинки. Хвилясте світле волоссячко і рум’яні щічки робили її схожою на янголя. Здавалось, доглядальниця саме тому тримає Франциску так обережно, щоб не пошкодити ненароком крихітні крила, які ховаються десь у простирадлі...

— Завтра також не виходьте на подвір’я, — стишеним голосом сказав абат, — знаю, що важко перебувати так довго в чотирьох стінах, але це необхідність.

Жінка кивнула і знову нахилилася до Франциски.

— Ходімо, — сказав настоятель Христофу.

Попрощавшись з Марією, вони повернулися в келію абата.

Той знову замкнув двері і так само ретельно заховав їх за килимом.

— Мила дівчинка, правда ж? — сказав настоятель, наливаючи вина у два кухлі.

Христоф кивнув.

— Чисте і невинне створіння... Сама думка, що її може хтось скривдити, завдає мені болю.

Він простягнув один кухоль львів’янину.

— Саме тому я так ревно її оберігаю.

— Ніхто її не скривдить, ваше преосвященство. Спершу доведеться скривдити мене, — відповів той.

Абат засміявся.

— Як добре, що ми з вами союзники, пане Христофе. Не інакше, як Господь послав мені вас у поміч.

Випивши вина, вони побажали один одному добраніч і розійшлися, хоч кожен добре знав, що цієї ночі не спатиме.

Наступного дня, як і передбачав Христоф, під браму монастиря підійшов переговірник. Монахи обережно відчинили перед ним браму й пропустили його досередини. Це був високий дужий чоловік без шаблі, проте з довгим кинджалом на поясі. На подвір’ї вже чекали абат Купідура, Христоф та кілька озброєних монахів. Глянувши на них, посланець першим ділом єхидно зауважив:

— Оце так слуги Господні.