Розділ VI Три діжки пива від абата Купідури

— Але ж і ви, добродію, не надто скидаєтесь на паломника, — миттю відповів йому настоятель.

Той голосно реготнув і широко розправив свої могутні плечі, мовби для того, щоб зайвий раз підкреслити перевагу свого становища.

— Маєте рацію, пане абате, в цій обителі нас зовсім не цікавлять ані мощі святих, ані чудотворні ікони.

— Кого це «нас»? — втрутився Христоф.

Незнайомець перевів погляд на нього й уважно придивився, мовби перед тим, як говорити, намагався якомога уважніше вивчити нового співрозмовника.

— Нас — це нас, — різко промовив він, — тих, що оточили цей монастир і будь-якої миті можуть взяти його приступом. І тоді жоден, хто в рясі чи у мирському одязі, не дочекається милосердя.

— Що вам потрібно? — запитав настоятель, хоч відповідь добре знав.

— Не клейте дурня, пане абате, — хмикнув переговірник, — переховуючи в себе дитину покійного Сігізмунда Августа, ви мали б розуміти, що рано чи пізно за нею прийдуть. От цей момент і настав. Віддайте її нам.

— Навіщо вона вам? — сухим здавленим голосом перепитав настоятель.

— Не ваш клопіт, — відрізав незнайомець, який, здавалось, був переконаний, що переміг в цьому короткому словесному поєдинку.

— Чи розумієте ви, добродію, що знаходитесь зовсім поруч міста Познані, в якому є коронні війська? — вирішив розіграти останній непевний свій козир абат Купідура, — варто нам лиш покликати на допомогу...

— ...і залишитесь, як і зараз, одні-однісінькі, — перебив його переговірник.

А потім, підступивши ближче, додав:

— Той, хто відправив нас сюди могутніший за всіх командирів, воєвод і монархів. Він — король над королями. Король болю, страждань і володар самої смерті. Віддайте йому це дитя і тоді житимете.

Після цих слів запанувала мовчанка. Чути було, як десь у траві під кам’яними стінами сюркочуть цикади. Жоден з перемовників не опустив погляду, тому здавалось, що, замість говорити, вони ладні далі зійтися навкулачки. Втім абат раптом приязно усміхнувся, ніби згадавши біблійну заповідь про любов до ворогів своїх[41].

— Що ж, тоді не залишається нічого іншого, як пристати на вашу пропозицію, — сказав він.

— Мудре рішення, пане абате, — вдоволено відповів переговірних.

— Безперечно... Хоча б тому, що ви позбавили нас будь-якого вибору.

— Це щоб ви не вагалися, ваше преосвященство, — знущально проказав невідомий, — найлегше прийняти рішення, якщо воно єдине.

Христоф з подивом глянув на абата, проте той відвів очі.