Розділ VI Три діжки пива від абата Купідури

Христоф на хвилину замовк.

— Хочеш сказати, що абат... — промовив він згодом.

— ...знав, що ті добродії відберуть в мене коли не все пиво, то більшу частину, а тому всипав у кожну діжку добрячу порцію снодійного порошку. За кілька годин всі вони спали, наче праведники, тому й не помітили, як ти виїхав з монастиря. Чи ти гадаєш, що настоятелю й справді йшлося про те, аби вчасно доставити пиво до замовника?

— Абат нічого мені про це не сказав. Ми лиш домовились, що я спробую прорватися крізь облогу, а потім дістатися сюди, — мовив Христоф, — ось, виявляється, чому ніхто навіть не спробував мене спинити. Усі поснули.

— Його преосвященство ніколи б не ризикнув, ані твоїм життям, ані, тим більше, життям Франциски.

— Так, але якби я й справді промчав під кулями, то відвернув би загрозу від монастиря, — промовив львів’янин, — ті люди погналися б за мною, а тепер вони, безперечно, вдеруться досередини і, шукаючи дитину, вб’ють кожного монаха! Треба повертатися, Гвідо! Треба допомогти абату!

— Тоді цьому янголу кінець, — відповів монах, вказавши на малу Франциску, що радісно бігала за метеликом.

— Ти залишишся з дитиною, а я повернуся сам, — рішуче сказав Христоф.

— Охороняти доньку короля, — надто велика відповідальність для простого ченця, — ледь не зриваючись на крик, відчайдушно мовив Гвідо.

Обличчя його розчервонілося й сяяло крупними краплинами поту. Христоф, який вже стояв поруч свого нерозсідланого коня, зупинився й важко зітхнув. Гвідо раптом ляснув себе по чолі й заходився шукати щось в складках своєї сутани.

— Геть забув... — бурмотів він, — де ж він... Де ж я його подів...

Гвідо ще кілька хвилин роздратовано досліджував свій монаший одяг, а тоді врешті радісно вигукнув, тримаючи в руках складений вчетверо листок паперу.

— Ось він! А я вже боявся, що через свою порожню голову загубив...

— Що це? — запитав Христоф.

— Лист, який абат Купідура наказав передати тобі, — мовив той.

Чоловік узяв листа до рук і, розгорнувши його, прочитав:

«Дорогий Христофе!

Сподіваюсь, цей лист потрапить до ваших рук. На жаль, не можу писати всього, що хотів би, а тільки молюся, аби ваша дорога була легкою і безпечною. В брата Гвідо є грамота, яка дозволить вам зупинитися в будь-якому монастирі на Коронних землях. Маю надію, наш друг її не загубить.

Ще прошу не турбуйтеся за мене та братів, які залишаються тут. На все воля Божа. Бо сказано у Святому Письмі: «Коли Бог за нас, то хто проти нас?..»

Опікуйтесь Маленьким Янголом...