Розділ VI Три діжки пива від абата Купідури

— Для Господа немає неможливого, — заперечив настоятель, — впевнений, я дочекаюся знаку.

— Я і є той знак, ваша милосте...

Розмова урвалася знову, а співрозмовники заходилися поїдати пироги з капустою, приправлені гіркуватою лляною олією. Коли від них залишилася порожня миска, чоловіки повернулися до бесіди:

— Вважаю своїм обов’язком попередити ваше преосвященство про небезпеку, — першим озвався Христоф.

— Про яку ж?

— Річ у тім, що я був мимовільним свідком того, як загинув Йон Свенсон. Точніше, в цей час також оборонявся від убивць у сусідній кімнаті.

— І що ж? — перепитав абат Купідура.

— Гадаю, нападникам було відомо про доручення, яке я отримав від короля, — мовив Христоф, — і тієї ночі вони прийшли за мною. Хоробрий норман просто став їм на заваді. Якби не він, я не зумів би вислизнути в них з-під носа.

— Славна смерть — нагорода відважних, — сказав абат, — ми всі оплакуємо мужнього Свенсона. Але я досі не розумію, про яку небезпеку ви мене попереджаєте, пане Христофе?

— Бачте, ваше преосвященство, як на мене, то тим зарізякам у Кракові не потрібне було ані моє життя, ані життя королівського розпорядника... Звісно, живими б нас не залишили, але, щойно зробивши свою справу, подалися б до Познані.

— До Познані? Сюди? — здивувався настоятель, — але з якою метою?

— З тією ж, з якою сюди прибув я. На щастя, раніше за них, — мовив Христоф, — цим людям потрібна королівська дитина.

— Але для чого?

— Хтозна. Після того, як помер Сігізмунд Август, його нащадок — це надійний козир у брудних політичних іграх.

Абат промовчав і знову відвів погляд убік вікна. Христоф вирішив продовжити:

— Насторожує те, що вбивці — майстри своєї справи. Крім того, були зодягнені в однострій. Тобто, навіть не намагалися, скажімо, загубитися в хаосі, який панував на вулицях Кракова. Це для них було зайве... Очевидно, вони служать могутньому господарю й виконують його волю.

— Чи маєте ви підозри, хто їм віддає накази? — запитав абат, знову глянувши на співрозмовника.

— На жаль, ні.

— Звідки ж тоді певність, що ці люди з’являться тут?

— Бо тут перебуває син короля. І це більше не таємниця, якщо ви кажете, що я не перший, хто прибув сюди, пропонуючи свою опіку.