Розділ II Авдієнція в Його Величності Сігізмунда II

На біду якраз навпроти нього сів султан Селім...

— У нього світла борода, — вирвалось у мене, — він не схожий на турка.

— Маєш рацію, — погодився Свенсон, — його матір’ю була русинка[14].

— Більше мені нікого не видно, — розчаровано мовила я.

— Там ще присутні імператор Максиміліан[15], та молдовський правитель Іван[16].

— Усі чекають ще на когось?

— Так.

— На кого?

— Цього ти не дізнаєшся.

— Чому?

— Бо негайно підеш звідси, доки тебе не впіймав хтось інший.

Я важко зітхнула, але все розуміла. Мені й так пощастило. Вже збиралася повернутись тим же шляхом, яким сюди прийшла, коли ж із зали почулися чиїсь швидкі й гучні кроки, а голоси монархів миттю затихли. Я визирнула знову зі свого потаємного місця і побачила, як посеред зали стояв чоловік у багатому венеційському одязі. Я добре розгледіла на ньому гранатово-червоний джуббоне[17], розшитий золотими нитками, короткий плащ на плечах і гарний пояс, на якому висіла довга веценійська скьявона[18]. Незнайомець майже одразу повернувся до мене боком, тому розгледіти його обличчя мені не вдалося. Невдовзі чоловік заговорив, і я одразу зрозуміла, що насправді він не венецієць. Акцент незнайомець мав різкий та неприємний, з яким тут говорять хіба що купці з півночі.

— Вітаю вас, владці Європи, — сказав він, — ніколи ще, либонь, світ не бачив стількох владних мужів в одній залі... Зібрав я вас, аби висловити занепокоєння останніми війнами, які ви ведете між собою. Через це я не отримую всього, що належить мені...

— Ходімо, — прошепотів Свенсон і рішуче взяв мене за руку.

— Хто це такий? — здивовано запитала я. — Що за король королів?..

— Не твоє діло, — різко відповів норман і потягнув мене геть від дверей.

Ми йшли тим самим потаємним ходом, яким я дісталась сюди, і відчувалось, що Свенсон чомусь нервується. Він до болю стиснув мою руку, і я побоювалась, аби цей здоровань випадково її не зламав. Раптом він зупинився. Попереду нас виросли двоє чоловіків у сірому одязі з шаблями наголо.

— Хто такі? — загрозливо запитав один із них.

— Піддані Його Величності Короля Польського, — відповів норман.

— І ця маленька курвочка також?