Розділ XII Любов і смерть у світі живих

Можливо, Христоф і настояв би на своєму, але раптом відчув підступну слабкість. Сил залишилось тільки на те, аби дістатись покоїв і лягти в ліжко.

Після кількох годин важкого сну він розплющив очі й побачив когось, хто сидячи поруч з ним, порався зі шматтям, яким зазвичай перев’язують рани. Очевидно, це був лікар.

— Якщо ви мене лікуєте, то робите це в якийсь диявольський спосіб, — промовив Христоф, відчуваючи, як все його тіло нестерпно болить.

— Справжнє лікування не буває приємним, — відповів той, повертаючи до нього своє обличчя.

Христоф похолов від жаху. Перед ним був той, хто колись показав йому і Софії дорогу в буревій.

— От ми й зустрілися знову, — мовив демон.

— Я відчував, що так станеться, — зізнався Христоф, — завжди відчував.

— Ти знову заблукав, смертний.

— І ти знову покажеш мені дорогу?

— Ні. Я тут для іншого.

— Для чого ж?

Мафас простягнув над ним свою кістляву долоню.

— Заплющ очі, — сказав він, — замість шляху я покажу тобі, що буде.

Христоф підкорився. Мовби уві сні перед ним виник безмежний простір холодного моря, що одну за одною накочувало хвилі на кам’янистий острів. Посеред острова височів велетенський гостроверхий палац.

— Ти знаєш, що це? — почув він голос Мафаса.

— Мабуть, обитель Короля болю.

— Авжеж. Дивись, що відбудеться далі...

Несподівано острів оточила ціла ескадра важких кораблів. За невидимим сигналом з їхніх бортів ударили гармати.

— Як бачиш, твій друг Домінік Гепнер постарався на славу. Палац протримається не довше доби.

— Отже, війну буде закінчено? — перепитав Христоф.