Розділ п’ятий

— Нагулялися? Троше, за роботу. Іди, допоможи Ельзі... Котельня. Вугілля. Пральня... І подлубайся в машині. Ян каже, що чомусь швидко сідає акумулятор...

Ірена провела хлопця задумливим поглядом.

— Він утомив вас?

Ірена мовчала. Думала.

— Вибачте, мені довелося вас залишити... Коли лише один лікар на всю округу — доводиться іноді...

— Не думаю, що у вас надто багато пацієнтів, — Ірена дивилася невинно, але Нік одразу ж глянув у бік сараїв, куди пішов сумний Трош.

— Хіба він справляє враження схибленого? Це всього лише ілюзія. Він цілком здоровий, просто зламався. У них була шалена любов з якоюсь темпераментною дівчиною, і, застукавши її в ліжку з приятелем, він зопалу прикінчив обох... Потім, щоправда, страшенно каявся. Ну, а наш суд скорий — в стані афекту чи ні, а дали хлопцеві вищу міру. Аж тут і Ян нагодився...

Ірена мовчала, насупивши брови.

— Ви чимось стурбовані?

Він допоміг їй зняти куртку. Ірена зупинилася перед дзеркалом, хвилини дві вдивлялась у власне порожевіле, але похмуре й зосереджене обличчя.

— Ніку... а що сталося з Сітом?

— Уже нічого, — Нік заусміхався. — Йому вже краще. Завтра він приступить до звичайних обов’язків, а вже післязавтра...

— Ніку... а правда, що вчора була ваша черга?

Він усе ще всміхався, але усмішка була вже не зовсім щира.

— Ніку...

Він обома руками провів по обличчю, ніби стираючи з нього фальшиву веселість.

— Ірено... тільки не хвилюйтеся. Справа житейська... Ян дуже не хоче, щоб ви хвилювалися. Він мріє, щоб життя на фермі вам сподобалося...

— Ніку... зніміть, будь ласка, шарф.

— Ірено... немає причин для хвилювання. Вам немає чого боятися, запевняю вас...

— Зніміть...