Розділ п’ятий

У мовчанні вони пройшли знайомим коридором — їй, напевно, ніколи не забути, як Семироль вів її, хитливу, як вона гадала, на вірну смерть...

— Вам сподобалися подарунки?

Стараннями Семироля вона одяглася сьогодні в усе нове. І невірно було б стверджувати, що вона не віддала належне його смаку. Бо, трохи підфарбувавши губи і поглянувши на себе в дзеркало, вона зазнала миттєвого легкого вдоволення...

— Все годиться? Підходить? Одяг? Косметика? Білизна?

— Так, — вона нервово осмикнула свій новий світлий костюмчик. — Дякую. Я лише хотіла...

Вона хотіла запитати, з якої клумби Семироль насмикав невибагливі осінні зірочки. Але в останній момент прикусила язика. Вона вже нафантазувала візит Семироля в її покинутий опечатаний двір — і їй було б неприємно дізнатися, що букетик куплений випадково, у якоїсь бабусі-квіткарки...

— Що ви хотіли запитати, Ірено?

Вона спробувала придумати якесь нейтральне запитання — і не придумала.

— То про що?

— А куди... Сіт подівся? — ляпнула вона перше, що спало на думку.

— Відпочиває, — відгукнувся Семироль після коротенької паузи. — У нього сьогодні вихідний.

У кабінеті Семироля було на цей раз ясно. Вікна виходили на схід — і прозорі складки фіранок не могли утримати яскравого сонячного потоку.

«А кажуть, що вампіри бояться сонця, — невдоволено подумала Ірена. — Скільки я бачила фільмів, де вампір корчився саме від сонячного проміння... А ще — від осикових кілків. І від срібних куль! І від чого тільки вони не конали, залишаючи дрібне потомство на розплід — на наступну серію...»

— Ірено, сонце б’є у вічі? Опустити штори?

— Я не боюся сонця, — мовила вона, втираючи сльозаві очі. — Я просто не виспалася...

— Знову?

Ірена обернулась. То озвався Нік, який, виявляється, меланхолійно нарізав хліб на звільненому від паперів кутку письмового столу.

— Отже, знову, Ірено? — поцікавився він дбайливо. — Розлад сну? Тож будемо пити на ніч молоко з медом. Трав’яний чай, ванни, свіже повітря...

— Збожеволів? — кинув Семироль, але обурили його не травичка і не ванни. — Ану прибери крихти, відійди від столу й не наближайся до паперів! Ти б іще масло загорнув у якусь довідку!..

— Сьогодні я — офіціант, — Нік, ніби нічого й не сталося, посміхнувся Ірені. — Будьте ласкаві — візьміть на себе роль господині. Все готово, на маленькому столі окріп у кавнику, вершки свої, домашні, ковбаска екологічно чиста... Ірено, сьогодні у вас чудовий вигляд! Просто приголомшливий...