Розділ третій

Іренин адвокат неохоче підвів руку:

— Питання... Свідок Валентин Єльник УПЕВНЕНИЙ, що в той день на очі йому потрапила саме його сусідка, а не інша жінка, яка мешкала в тому ж будинку?

«Але ж питання з двійником ми так і не продумали», — подумки занепокоїлася Ірена. За час, проведений у бесідах із собою, вона звикла вважати себе таким собі ходячим консиліумом. «Ми продумали», «ми вирішили...»

— Свідкові Валентину Єльнику десять років, — сухо зауважив суддя. — Його свідчення можуть бути прийняті до уваги — проте повністю покладатися на них...

— А може, й інша тітка, — легко погодився Валько. — Темно було...

По залу пронісся гомін. Іренин адвокат зітхнув — йому вже поперек горла став увесь цей процес. Як будувати захист, якщо підзахисна з ідіотською впертістю відмовляється давати найпростіші відомості — про місце свого «відрядження»?! Процес було із самого початку програно. Адвокат нудився: удар по кар’єрі. На нього свідомо скинули безперспективну, брудну роботу, від якої відмовився навіть Упир...

Ірена закусила губу.

Посеред заповненого залу видніла порожнеча. У центрі плями сидів, закинувши ногу на ногу, випещений пан Семироль.

І ніхто не сідав поруч із ним. Два крісла праворуч були порожні, і два ліворуч теж, і перед ним, і за його спиною... У той час як у проході скрипіли приставними стільцями, переступали з ноги на ногу ті, кому не вистачило місць...

Ірена співчутливо глянула на свого адвоката.

Не можна так демонстративно розписуватись у власному безсиллі. Як асенізатор, який задер підборіддя серед купи лайна: ви хотіли бачити, як я спітнів, займаючись ЦИМ?! Дзуськи, я навіть і не спробую!..

І все ж таки. Чому опинитися поряд із Яном Семиролем не наважуються навіть до всього звичні репортери?..

У дальньому кутку залу сиділа її кафедра в повному складі. На чолі з Карателькою. Ірена й раніше ледве розрізняла обличчя — але відчувала погляди...

Ближче до кінця слухання її колеги почали по одному підводитись і виходити. І це вразило її більше, ніж сповнені ненависті обличчя осиротілих родичів. Більше, ніж байдужість адвоката. Чи натиск молодого агресивного прокурора.

Сильніше, ніж напружена порожнеча навколо Семироля.

Вони несправжні, говорила вона собі. Ті, справжні, залишилися в зовнішньому світі... І вони ніколи б не повірили, що я...

Останнім вийшов професор східної літератури. Блідий, розгублений — утім, Ірена насилу розрізняла його поверх безлічі голів...

Оголосили перерву до завтра.

Ірену запхали з її клітки в тісну кімнатку з голими стінами та плюшевою канапою, а поруч опинився спітнілий і злий адвокат. І тоді вона безхитрісно запитала у нього: чому поруч із Семиролем ніхто не сів?..

Адвокат замислився. І кисло сказав, що подасть протест.