Розділ другий

— Там, — вона показала рукою, — на пагорбі. Я поведу.

Вони супроводжували її щільною вервечкою. Гадали, що втече?..

Час від часу вона ловила погляди. І щулилася сильніше, ніж од вітру. Нічого... нічого... скоро все це скінчиться...

Напевно, їм неприємна була її бадьорість. Вона так радісно й енергійно піднімалася вгору, невже щоби скоріше показати ще одну могилу вбитої нею дитини?!

Вона зупинилася на вершині пагорба. Гарячково озирнулася.

Зів’яла трава всіяна була коров’ячими кізяками. Ось! Із землі стирчав прутик із ганчіркою, потемнілою від дощів. А поряд...

Поряд лежав інший. Переламаний. Імовірно, заблукала корівка не дуже-то зважала на таку дріб’язковість...

Вона стримала себе. Якщо кинутися відразу — виникнуть підозри, її схоплять, кроку не дадуть ступити...

Обережненько, маленькими кроками, вона наближалася до порушених ворітець. Сантиметр за сантиметром.

Зараз...

Пане Петер!! Ось і я...

Вона заплющила очі.

Нічого не сталося. Вітер, як і раніше, війнув запахом листя і гною. А неподалік стояли і курили переглядаючись її похмурі супровідники.

Вона змусила себе розплющити очі. Огледілася: все правильно. З цього ж таки місця вона вперше побачила дві машини, що повзли назустріч одна одній...

«Канал відкритий у будь-який час. Скористатися ним можете тільки ви. При незначному відхиленні канал сам знайде вас — відхилення не мусить бути більше метра...»

Вона помацала вцілілий прутик.

— Це неправильно...

— Тут? — холодно запитав слідчий. — Тут копати?

— Це неправильно! — сказала Ірена, дивлячись просто в його скляні очі. — Це неправильний світ!.. Його немає! Це модель. Ви всі — модель. Вас придумав Анджей!..

Сусідські дітлахи з цікавістю дивились, як її, скуту наручниками, що викрикувала безглузді фрази, ведуть до машини.