Розділ другий

Ірена мовчала, розглядаючи свої долоні. Це ж треба! (А так, на вигляд, цілком пристойна людина.)

— Мені треба подумати, — сказала вона похмуро.

Навіть бувалий адвокат, здається, здивувався:

— Он як? А мені здавалося, що ця інформація давним-давно вами осмислена... Втім, вибачте.

Він поставив ще кілька запитань — Ірена відповідала коротко, всіляко ухиляючись від пильного погляду. Втома пригинала її до землі. Нестерпна втома...

Нарешті Семироль замовк. Дивним порухом торкнувся рота — мовби витираючи з губ залишки кефіру. Задумався, втупившись у співрозмовницю пильним поглядом — немов чепурун, що втомлено розмірковує, яку краватку вдягти на сьогоднішній раут. Нелегкий вибір...

В якусь секунду Ірена відчула себе гирею на шальках терезів, а що на іншій чаші — знає тільки пан препаратор. І вичікує, поки шальки терезів перестануть коливатися...

— Добре, пані Хміль... Вірніше, втішливого мало... На жаль, я не можу взятися за ваш захист. Ваші друзі, певно, будуть засмучені.

Вона так здивувалася, що навіть пильно глянула йому у вічі:

— Ви гадаєте... Ви не вірите в мою безневинність?!

— Я професіонал, — пан Семироль іронічно всміхнувся. — До чого тут «віриш — не віриш»?.. У мене зовсім інші критерії.

— Але ж... — почала Ірена пошепки. — Я дійсно... я можу бути з вами відвертішою... Так, я відчувала сексуальне задоволення... і хотіла дитину, але Анджей...

Семироль подивився на неї, сумно похитавши головою:

— Не треба. Я дізнався про все, що хотів. Ваша відвертість тут ні до чого... На жаль. Прощавайте.

Слідчий не дивився на неї. І говорив сухо, байдуже; не зважаючи на її заперечення, справа рухається до розв’язки. Громадськість вимагає покарання вбивці, всі журналісти міста на ногах; на жаль — через недбальство деяких співробітників — фотографії з матеріалів слідства стали надбанням преси...

Вона мовчала. Ймовірно, відмова пана Семироля від її захисту рівнозначна була звинувачувальному вироку — винна! Ірена нічого не могла зрозуміти: вона все життя вважала, що чим кращий адвокат, тим за складніші справи береться...

Імовірно, професор східної літератури вражений не менше. А Карателька... що ж, мабуть, ставлячи миску перед годованцем Сенсеєм, вона говоритиме щось на кшталт: «Собака за господиню не відповідає...»

— Дивна річ, — сказала вона вголос. — Невже я так схожа на маніячку?

Слідчий глянув на неї мигцем. Відвернувся:

— Ви не відверті зі слідством. Ви самі обтяжуєте своє становище...