Розділ одинадцятий

Лицар поглядав на неї майже з острахом.

— Що таке, Реку?

Він помовчав.

— Якби я й сумнівався досі, що ви Ірена Хміль... то зараз переконався остаточно.

— Он як? — вона розгубилася. — Чому?

Вони йшли схилом. Річка залишилася позаду; напівзаросла стежка вивела на дорогу, а та, очевидно, вела до селища. Вони були голодні, хотілося пити; Рек мовчав так довго, що Ірена вже зневірилася почути хоч слово. Аж тут він озвався:

— Ви спеціально запитали мене про Темного Тлумача, Ірено?

— Та вже ж не випадково, — пробурмотіла вона, намагаючись зрозуміти, куди він хилить.

— Ви хочете, щоб я розповів, що про це думаю?

Авжеж. Її запитання він сприйняв як випробування, як тест...

— Так, Реку... Я була би вам вдячна.

Безкорисливий лицар зітхнув:

— Те, що ви говорили про міст... — то класичний прийом темного тлумачення. Виправдання... перед Провидінням. Хитрий хід...

— Стривайте! — вона збилася з кроку. — Але ж Провидіння карає або заохочує... не за задум, а за фактом! Якщо я зможу переконати себе, що для загальної користі мені треба когось убити... то що — Провидіння пробачить мені вбивство?!

— Ні, — лицар дивився собі під ноги. — Якщо ви вб’єте невинного, будучи впевненою, що вбиваєте на благо... Провидіння однаково вас покарає. Але якщо ви знайдете когось, хто небезпечний... або заважає... багатьом людям... і вб’єте його — можливо, вас не покарають.

— Цим займаються всі Тлумачі, — втомлено сказала Ірена. — Як діяти в складній ситуації і що скаже на це оте ваше Провидіння?

Рек похитав головою:

— Ні... Тлумачі просто кажуть, що, на їхню думку, виходячи з досвіду, можна від Провидіння очікувати. А Темний Тлумач вчить... як вчинити, щоб Провидіння... обійти.

Попереду показалися черепичні дахи. Село? Ні, скоріше, хутірець на відрубі, принаймні тут можна підкріпитися...

Ірена рахувала кроки. Двадцять... П’ятдесят...