Розділ десятий

Зате наступний за Іреною був молодий городянин — кремезний і смаглявий, у нього ні з того ні з сього розорилася процвітаюча лихварська контора, і ділок щиро не розумів, чим завинив перед Провидінням і чого чекати далі. А за лихварем — Ірена знала — стояла жінка, яка ніяк не наважувалася добити безнадійно хворого батька, що впав у маразм. А ще далі — інший батько, порівняно молодий, він хотів зірвати синівське весілля, бо від майбутньої невістки, як він упевнений, не слід чекати нічого доброго. А далі...

Черга просунулася ще на два кроки.

Ірена давно продумала і перебрала всі можливі варіанти запитань. Часто згадувався Нік, що позбавляв мук своїх приречених пацієнтів і засуджений був за це на смерть від зубів упиря. Схоже, Провидіння в цій МОДЕЛІ менш прямолінійне, ніж правосуддя в попередній, але Ірена просто зобов’язана загнати його в глухий кут. Принаймні хоча би головного Тлумача...

Ґанок із одинадцятьма сходинками невблаганно наближався. Ірена нервувалася все більше.

Крок. Іще крок; замість хлопчиська, що вже отримав копійчину за збережене місце у черзі, перед Іреною стала гарненька панночка років шістнадцяти (цікаво, про що буде питати юна особа? Чому жорстоке Провидіння покарало її смертю улюбленого песика?).

Перша сходинка. Сонце схилялося все нижче, черга хвилювалася: коли воно зайде, двері зачиняться, й тим, хто не встиг сьогодні, доведеться чекати до світання...

Друга сходинка. Третя і четверта. Ірена зрозуміла, що сьогодні не встигне. Знову ніч на соломі; а на ранок, цілком можливо, людям повідомлять про раптову смерть верховного Тлумача (але тільки Ірена знає, що це означатиме появу нової МОДЕЛІ — моделі-в-моделі, наступної ланки, наступної лялечки-матрьошки).

Двері відчинились і пропустили відразу сімох. Просто перед Іреною опустився різьблений жезл — імпровізований шлагбаум, яким воротар сортував натовп:

— Стривайте, голубонько... Цілком імовірно, що на сьогодні прийом закінчено.

Вона навіть не здивувалася. Там, за дверима, було холодно і вогко, йшли вгору темні височезні колони, вони стояли без будь-якої системи, як дерева в лісі, і від того передпокій палацу дійсно нагадував ліс, незайману хащу, куди тисячі років не ступала нога дроворуба...

Десь у глибині почувся звук — гонг. Двічі.

— Ще двоє заходьте, — невдоволено сказав воротар.

У Ірени затерпли ноги, і якби не молодий лихвар, що ломонувся в двері й мимоволі штовхнув її в спину — стояти б їй тут до завтра...

Бо старенька, яка опинилася за шлагбаумом-жезлом, кипіла від обурення і ледве не випередила її.

— Ні, пані. Сюди...

Стовбури-колони оточували гвинтові сходи. Одинадцять сходинок, але відстань між ними така, що Ірена мигцем пожаліла стареньку — як-то вона дертиметься сюди...

Вона заблукала б серед отих стовбурів, якби спеціальний служка не допоміг їй. Плутаючись у ненависній спідниці, подумки прикликаючи Творця, Ірена почала підійматися. Неподалік сопів молодий лихвар — на сходах він був поруч, але вже значно випередив Ірену, вона бачила, як сипляться з його підошов грудочки засохлої грязюки і довго кружляють у повітрі. Впору злякатись і подивитися вниз.

Ірена не боялася висоти. Але ось як дертиметься ота бабуся?..

Люк. Ірена боляче вдарилася потилицею, потім, перетерпівши, навалилася плечем, кришка відсунулася легко, напівтемрява змішалася зі світлом — матовим, зеленкуватим. Ірена задихаючись виповзла з люка. (Тьху, хоч би оті Тлумачі подбали про підйомник для відвідувачів...)

Від численних поворотів на сходах паморочилася голова.