Розділ «Драгун»

З цими словами чоловік вийняв з кишені туго набитий гаманець.

– Скажіть, скільки ми вам винні?

Кров вдарила Теодорові в обличчя, але він швидко опанував себе.

– А у скільки ви оцінили б честь своєї дочки? – жорстко запитав він.

– Не вам говорити про честь польки! – гордо сказала мати.

– Повірте, пані, коли ваша дочка звала на допомогу, вона кликала не поляка, а будь-кого. І я рятував не польку, а просто дівчину, яка потрапила в біду. А щодо поляків і честі… Супутник пані Стасі, поляк, втік, і, до слова, нападники також були поляками. Тому, пане адвокат, не трудіться: Стасю я врятував безплатно. Маю честь!

Він знову клацнув підборами, різко повернувся і покинув квартиру. Лише за дверима відчув, як йому погано, неначе хтось плюнув йому в душу. Але чому неначе? Плюнули. Плюнули лише через те, що він українець і не може бути благородним лише з цієї причини.

Ні, негайно звідси! Швидше залишити цю Панську вулицю. Теодор швидким кроком покинув внутрішній дворик і зіткнувся з двома перехожими, що спокійно розмовляли між собою.

– Обережніше, юначе! – українською мовою невдоволено сказав старший – невисокий літній чоловік з сивими пишними вусами і злегка навикаті очима.

– Пробачте! – пробурмотів Теодор і замішався у натовпі перехожих.

Якби він не був такий сердитий, то, напевне, упізнав би у цьому немолодому чоловікові Івана Франка, що разом зі своїм сусідом Михайлом Грушевським поверталися додому.

Але Теодор нічого не бачив навкруги. Він машинально йшов вулицею, повертав на бокові вулички і – о диво! – вийшов на площу Фердинанда, звідки вже знав, як іти далі. Гуляти містом розхотілося, і Теодор вирішив повернутися у казарми. Забувши про свою обіцянку (собі ж) прокатитися електричним трамваєм, він знову сів у конку і через дві зупинки вийшов на жовківській рогатці.

Весь залишок неділі Засмужний не покинув казарми, був мовчазний, і товариші не рішалися будь-що розпитувати. А Теодор нетерпляче чекав завтрашнього дня, щоб у муштрі забути про сьогоднішню образу.

Але назавтра до нього підійшов лейтенант Франц фон Шлосман. Це сталося якраз після сніданку, коли Теодор зібрався направитися до конюшень.

– Засмужний, підійдіть сюди! – покликав його лейтенант, а коли той виструнчився перед ним, запитав: – Ви нічого не хочете мені сказати?

– Не розумію вас, пане лейтенанте, – признався Теодор.

– Ви вчора були у місті?

– Так точно!

– З вами не трапилося ніякої пригоди?

Засмужний не знав, що відповісти.