Розділ «Мобілізація»

– Кавалерія, – гордо відповів Теодор і, побачивши кислі обличчя поляків, що прислухалися до їхньої розмови, добавив: – Będę służył w dragonach.[11]

Ця новина виявилася несподіваною не лише для поляків, але й брата Івана.

– Ти не помилився? – недовірливо перепитав він.

– Німецьку я знаю, – ображено відповів Теодор.

– Дивно.

– Що саме тобі дивно?

– Наскільки я знаю, русини в драгунах не служать.

– Виходить, служать. А якщо ні, то я буду перший.

– І все ж дивно.

Двері будинку відчинилися, і на подвір’я вийшов той самий офіцер. Тепер Теодор міг уважніше його роздивитися. На офіцерові були крапового кольору штани, заправлені у хромові чоботи зі шпорами. Голову офіцера покривало кепі, таке ж, як Івана, але головний убір був без двоголового орла, лише кокарда. З лівого боку до ременя кріпилася шабля.

Офіцер озирнувся, і, помітивши Теодора, направився до нього.

– Іване, ось цей офіцер.

Брат уважно придивився до офіцера.

– Це лейтенант.

Помітивши офіцера, люди розступалися, даючи йому дорогу. А він зупинився перед Теодором, що не знав, як себе тримати.

У правій руці лейтенант тримав невеличку папку.

– Теодор Засмужний, – по складах сказав він. – Ви служитимете під моїм керівництвом. Зараз ми відправляємося на місце постійного перебування.

– Зрозуміло, – тільки і спромігся Теодор.

Наперед вийшов Іван.

– Гер льойтнант! – звернувся він. – Пробачте, я погано розмовляю по-німецьки. Можу звернутися до вас польською?