Розділ «Війна»

– Ось там! – Знайомий з Пирятина показав на галявину ліворуч, де копошилися солдати.

Михайло знову осідлав свій транспорт і під’їхав ближче. Серед солдатів він упізнав Дмитра. Той саме ніс дерев’яний стовпець.

– Дмитре! – окликнув Засмужний.

Дмитро, здивований такою зустріччю, підійшов ближче. Поклав стовпець біля ніг.

– Ось, привіз тобі і Степанові! – Михайло подав клунок. – Де він?

– Лишився у казармі, – відповів задоволений принесеними продуктами Дмитро.

– А що ви тут робите?

– Заготовляємо дрова.

– Ти знаєш, що почалася війна?

– Яка війна? – здивувався Дмитро. – Нам нічого не говорили про це.

– Добре, бери їжу, а я поїду назад. Мені ще додому педалі крутити.

Вони попрощалися.

Дорога назад виявилася труднішою. Коли Михайло під’їжджав до Рави-Руської, то з Немирова вже йшла колона військ. Їх було так багато, що він не міг перейти дорогу. Нарешті Михайло побачив проміжок між двома вантажівками. Він зумів прошмигнути між ними, хоч і було небезпечно для життя.

Рава-Руська, нарешті, прокинулась. Всюди переполох; люди бігали дорогою, кудись спішили, щось викрикували. Михайло помітив, що серед натовпу переважає російська мова.

Ледве вибрався з міста і вирішив більше ніде не затримуватися. Війна, не війна, але перебувати тут довше не хотілося.

Дорога додому завжди коротша, ніж від нього, тим більше, що гостинець досі залишався безлюдним. Дорога пролягала через село Мощана, де тримав невеличку крамничку далекий родич Засмужних Микола Дума. Михайлові доводилося неодноразово зупинятися у нього, відвідати смачного пива, поговорити. Чомусь захотілося його і тепер.

Дивно, але неначе вгадавши його думки, на порозі виник Микола Дума. Він, як і Засмужний, був здивований такою зустріччю.

– Звідки ти тут взявся? – запитав він.

Михайло відповів не одразу. Зупинився, спішився, і лише тоді подав руку для привітання.

– Та ось, від війни втікаю, – сказав просто.