Розділ «4»

— Рідко. Як звати — не знаю, чула, Келя називала якогось «паном». Дуже здивувалася — «Пан!» Але й таке прізвище може бути, хіба не так?

Полковник тепер не шкодував, що засидівся у балакучої жінки. Слово «пан» було записане у червоній книжці Антона Журавля.

— Цілком може бути, — погодився Коваль. — А що ви про нього іще знаєте, про того «пана»?

— Та більше нічого, — похитала головою співбесідниця. — Бачила його раз або двічі.

— Який він із себе? Білявий, високий? — Дмитро Іванович подумав, може, це сам Журавель приходив.

— Високий, але не білявий. Навпаки — чорнявий. Я його не дуже роздивлялася. У коридорі при нашій лампочці навряд що побачиш… Хіба коли двері на площадку відчиниш. Я йому тільки одного разу відчиняла…

Коваль згідливо кивнув. Ще під час минулих відвідин цього будинку він звернув увагу, що на просторих площадках горішніх поверхів світліше, ніж внизу. Згори, крізь великий скляний ліхтар, що замінював частину даху у цьому нестандартної побудови будинку, падало денне світло.

— Одне слово, — закінчила стара, — звичайний молодий чоловік.

Жінка, очевидно, говорила правду, і Коваль задовольнився її відповіддю. Так, цей «пан», як і інші відвідувачі Христофорової, та й сама кравчиня, навряд чи могли стати «ниточкою» до подій у домі Журавля.

— Ну, а той, колишній пожилець, — Коваль кивком показав угору, — той, у якого дружина-акторка потонула у ванні, — поцікавився між іншим полковник. — Як він? До Христофорової не заходить?

— Та ні! — вигукнула жінка. — Він зник. Хіба ви не знаєте?.. Приблизно через півроку зібрав речі (у бідолашної Аделі добра було багато), дещо продав, квартиру здав і десь поїхав. Начебто на Північ. Ох, товаришу полковник! Нечиста була справа. Й досі душа болить, як згадаю. Аделічку шкода. Яка красуня була! А лагідна, сердечна!.. Він мені відразу не сподобався, цей її молодик, хоч мало стикалася, все ж таки різні поверхи. Дуже вже він на очах у людей любов показував. Так упадав коло неї, так увивався, як пташка навколо гніздечка. А ваша міліція не розібралася, сама потонула Аделічка чи він утопив.

Коваль зітхнув. Люди рідко помиляються у своїх здогадах, хоч пояснити їх, а тим більше довести, не можуть. Та й не тільки сусіди, які спостерігали життя цієї пари, але й він тоді не залишав підозри щодо чоловіка Аделі. Але обвинувачувати без доказів — це ще гірше, ніж прогавити винуватого.

Дмитрові Івановичу не пощастило цього дня зустрітися з Христофоровою, але він усе ж був задоволений, що відвідав старий будинок.