Розділ «17»

— До осені далеченько, Дмитре Івановичу. Чекати не можемо.

— Не дуже далеко, хоч надворі поки що зима… Та й зачіпки є… Насамперед притягує увагу особа Павленка. Уже при першій розмові з ним відчувся складний характер людини і непрості взаємини його із своїм сусідою та колегою. Його думки про Журавля суперечливі: він то хвалить загиблого, то раптом починає ганити за жадобу грошей, за надмірне захоплення жінками… так би мовити, за рахунок науки…

Павленко заздрив Журавлю на його привілеї в інституті. Мовляв, він там улюбленець, йому все прощалося.

— Але ж у Журавля, ви з’ясували, й справді були успіхи. Важливий винахід…

— От-от, Петре Яковичу… Цей винахід, очевидно, і став яблуком незгоди, хоч Павленко свої почуття приховує. Адже думку подав він, а приятель скористався нею і довів справу майже до кінця, до винаходу. Уже як своє відкриття. — Коваль підкреслив слово «своє». — Тут є підстави образитися і збунтуватися… І те, що Павленко намагається це приховати, наводить на роздуми.

— А з кравчинею які у нього були стосунки?

— Та ніяких. Він з нею не зустрічався. Його інші жінки цікавили.

— Ніна Барвінок?

— Друкарка річ окрема, і, хоч покійна Христофорова спершу тільки її й обвинувачувала, гадаю, що це — єресь. Ніна Василівна у товаристві Журавля знаходила нове життя, ви ж знаєте її домашні умови. І віриться, що того трагічного вечора вона пішла першою, залишивши Журавля з Павленком удвох, хоч той і заперечує це. Це все ми ще уточнимо. Самолюбний Павленко, який борсався під п’ятою своєї вольової дружини, не знайшов сімейного щастя. І він, звісно, заздрив на вільне, козацьке життя Журавля, на гарних жінок, які так легко діставалися тому… Але Барвінок, Ніночка Барвінок — річ окрема, — повторив полковник. — Павленко — чоловік хво’робливо-сором’язний, невиразний зовнішньо і при цьому велелюбний; він зазнавав страшних гризот свого ураженого самолюбства. Йому годилася б до пари жінка м’яка, поступлива, віддана, навіть покірна… до того ж гарненька. Про таку він, очевидно, мріяв завжди. Саме такою він і бачив Барвінок і безтямно закохався. Та він уже був одружений з Варварою Олексіївною, а Ніночка належала його приятелю Антону Журавлю. Сховані терзання Павленка можна зрозуміти, Петре Яковичу, тут до будь-якого безумства можна дійти… Однак це тільки наші міркування, доказів його вини немає… Хоч, правда, одна-таки серйозна зачіпочка знайшлася… А Ніна, я думаю, самовіддано кохала Журавля, хоч Христофорова не вірила в її щирість і напочатку вважала, що саме друкарка, помщаючись коханцеві за зраджені надії, залишила газову горілку відчиненою… Але повернемося, як кажуть, до наших баранів. Про зачіпочку…

— Так, так, давайте вашу зачіпочку, — нетерпляче промовив слідчий.

— Вікторе Кириловичу, — звернувся Коваль до Струця, доповідайте… Йдеться про доручення, яке йому дали минулого разу: зустрітися з газівниками і попросити їх перевірити справність, особливо герметичність, кухонної плити Журавля, — нагадав Співаку.

Старший лейтенант знову поліз у свою папку.

— Я зустрівся з газівниками, які були присутні, коли відчиняли двері Журавля, — перебираючи папери, почав Струць. — Перевірили технічну справність плити, є висновок: плита справна. Коли заслінка на підвідній трубі закрита, а так само коли пальники на плиті закриті, газ не проходить. Мав розмову й у диспетчерській «Київгазу». І ось що виявилося, — Струць ще раз розкрив дипломат, витяг магнітофонну касету і поклав на стіл слідчого. — Диспетчери повідомили, що пізно ввечері дванадцятого грудня, точніше — о двадцять другій сорок сім хвилин, був дивний дзвінок. Чоловічий голос спитав, як можна перекрити газ у квартирі, не заходячи до неї, де є вентиль від усього будинку. А потім іще спитав, через скільки часу людина чадіє від газу?

Жінка, яка того вечора чергувала у диспетчерській, обурилася, але спитала адресу.

У відповідь чоловік повісив трубку… У них записують переговори з клієнтами. Я зняв копію, — кивнув Струць на касету, що лежала перед слідчим.

Співак покрутив її у руках, ще не до кінця розуміючи, що цей запис дасть слідству.

— Давайте й другу, — наказав Коваль.

Старший лейтенант втретє поліз у свій «дипломат» і витяг звідти ще одну касету.

— Це записано голос Павленка під час моєї бесіди з ним, — пояснив полковник. — Послухаємо. На мою думку, це той самий голос.

Співак витяг з шухляди столу портативний магнітофон, поставив його.