Розділ VII НІЧНІ ПРИКРОЩІ

— Ой ні, не наснилося, паничу! Справжнісінька змія! Хай мене грім поб'є, коли брешу!

— Схоже на те, що змія таки була, — сухо зауважив мисливець. — Ану подивимось, може, й знайдемо її. Та все ж дивно. Навколо хатини лежить волосяна мотузка, то як же змія перелізла через неї?.. Ага, онде вона! — Зеб Стамп показав у куток, де, згорнувшись кільцями, лежала змія. — Е, та це ж усього-на-всього «курочка»! — вигукнув він. — Від неї шкоди не більш, як від голуба. Не могла вона тебе покусати, містере Феліме, але ми її однак скараємо.

З цими словами старий мисливець схопив плазуна, підняв високо над головою і так пожбурив на підлогу, що мало не вибив з нього дух.

— Ну от, містере Феліме! — мовив він, довершуючи справу підбором свого важкого чобота. — Тепер лягай собі й спи спокійно до самого ранку. Чого-чого, а змій уже можеш не боятися.

Штовхаючи ногою поперед себе мертвого плазуна, Зеб Стамп вийшов з хатини. А тоді, весело посміюючись сам до себе, знову простягся на моріжку на весь свій велетенський зріст — уже втретє за ту ніч.