Розділ VI ПЛЯМИСТИЙ МУСТАНГ

З того, як вистрибував навколо гостя Тара, радісно вітаючи його в свій собачий спосіб, можна було здогадатися й про дружні стосунки між Зебом Стампом і Морісом-мустангером.

— Добрий вечір! — коротко мовив Зеб, заступаючи вхід до хатини своєю великою постаттю.

— Добрий вечір, містере Стампе! — відповів господар, підводячись йому назустріч. — Заходьте, сідайте.

Мисливець широко ступнув через поріг і незграбно /вмостився на табуретці, де перед тим сидів Фелім. Вона була така низька, що Зебові коліна опинилися проти підборіддя, а довга цівка рушниці піднеслася, мов спис на кілька футів над його головою.

— Чорт би їх узяв, оці табуретки! — пробурчав він, видимо невдоволений такою позою. — Та й стільці заразом. Як на мене, то куди краще вмоститися на колоді — хоч знатимеш, що вона під тобою не розвалиться.

— Спробуйте пересісти сюди, — мовив господар, показуючи на шкіряну скриню в кутку. — Тут вам буде зручніше.

Старий Зеб послухався і, випроставшись на весь свій велетенський зріст, пересів на скриню.

— Ви, як завжди, пішки, містере Стампе?

— Ні. Моя стара худобина стоїть припнута до дерева. Я сьогодні не полював.

— Ви, здається, ніколи не полюєте верхи?

— Я ще не з'їхав з глузду. А верхи полюють тільки безмозкі телепні.

— Але ж скрізь у Техасі так заведено.

— Заведено чи не заведено, але це дурнячий спосіб, його вигадали ледачі дурні! Пішки я за день уполюю більше, ніж за тиждень на конячому хребті. От в а м кінь таки потрібен, бо ваше діло зовсім інше. Та коли вирушаєш на ведмедя, чи на оленя, чи на дикого індика, то, гупаючи верхи лісом, і сам нічого до ладу не побачиш, і всю дичину на милю довкола розполохаєш. А свою стару кобилу я тримаю тільки на те, щоб перевозити здобич, і ні на що інше вона мені не потрібна.

— Вона десь тут, ви казали? То, може, нехай Фелім поставить її під повітку. Ви ж заночуєте в нас?

— Та за цим я, власне, і прийшов. Тільки про конячину не турбуйтеся, я її добре припнув. А на ніч пущу пастися.

— Попоїсте з нами? Фелім якраз готує вечерю. На жаль, нічого особливого в нас немає, сама січена оленина.

— Немає нічого кращого за добру оленину, от хіба лише ведмежатина. Тільки й те й те краще смажити на жару. Та, здається, ми все-таки поласуємо сьогодні смажениною. Містере Феліме, коли ви зводите прогулятися до моєї кобили, то знайдете там індика — він прив'язаний до сідла. Я підстрелив його по дорозі сюди.

— Оце нам пощастило! — вигукнув мустангер. — Бо, правду кажучи, комора наша зовсім порожня. Останні три дні я ганявся за рідкісним мустангом і так захопився, що навіть не брав з собою рушниці. Тож і ми з Фелімом, і Тара страшенно зголодніли.

— А що то за мустанг? — з неприхованою цікавістю спитав мисливець, пустивши повз вуха останні слова господаря.

— Така собі шоколадна лошичка з білими плямами. Чудова тварина!