Розділ LXIX ТАЄМНИЦЯ І СКОРБОТА

— Ну, міс Луїзо, я хотів сказати… після… після того, як я відведу до стайні свою стару худобину. Їй, мабуть, хочеться пожувати трохи кукурудзи та й води напитись. Ми ж з нею відбули чималу дорогу й оце тільки з годину як вернулися до форту.

— Пробачте мені, любий містере Стампе, я про це й не подумала… Плутоне, відведи-но до стайні кобилу містера Стампа і подбай, щоб її нагодували!.. Флоріндо! Флоріндо!.. Чого б ви хотіли попоїсти, містере Стампе?

— Та ні, дякую, міс Луїзо, про мене турбуватися не треба. Я мав на думці тільки свою худобину, а сам ще години зо дві обійдуся без їжі. Та якщо десь тут у вас пахне мононгахільським віскі, то це старого Зеба таки збадьорило б.

— «Мононгахіла»? Та звісно, скільки хочете. А може, пригостити вас чимось кращим?

— Кращим за «Мононгахілу»?

— Атож. Хересом, шампанським… Чи, може, вам смакує коньяк?

— Ет, хай його п'ють собі ті, кому він любий. Може, воно й справді добре питво, бо я певен, що в домі Пойндекстера кепського не тримають. Але той коньяк, яким торгує маркітант у форті, годиться хіба що на ліки — він-бо й з алігатора тельбухи виверне. Ні, ну їх до біса, ті французькі зілля, а надто коньяк! Мені смакує тільки чистий кукурудзяний сік, і найкраще той, що його привозять із Піттсбурга, з річки Мононгахіли.

— Флоріндо! Флоріндо!..

Служниці можна було й не казати, чого її покликали. Сама присутність Зеба Стампа усе пояснила. Не чекаючи наказу господині, дівчина пішла й за хвилину повернулася з карафкою напою, що уявлявся Зебові «чистим кукурудзяним соком», а насправді був продуктом перегонки жита, бо саме з цього зерна роблять славнозвісну «Мононгахілу».

Зеб не барився, і невдовзі питва в карафці поменшало на третину. Решту дві третини він залишив, щоб промочувати горлянку під час довгої розповіді, яку вже готовий був почати.