Розділ LXIX ТАЄМНИЦЯ І СКОРБОТА

Сама вона показатися біля в'язниці не наважується На дверях там стоїть варта, а навколо юрмляться Цікаві нероби, що в усіх країнах знаходять якусь хворобливу втіху в тому, щоб якнайближче доступитися до небезпечних злочинців. А тут їхня цікавість підігрівається й ще однією незвичайною обставиною: злочинець не при своєму розумі чи принаймні на якийсь час утратив глузд. Отож двері гауптвахти о будь-якій годині дня обложені юрбою, що, не зважаючи на застереження вартових, жадібно прислухається до безтямної маячні в'язня. Така жінка, як Луїза Пойндекстер, не змогла б пройти крізь ту юрбу, не наразившись на десятки цікавих поглядів, і з'явитися там було б надто ризиковано для її репутації.

Якби молода креолка була сама собі господиня, це, може, й не спинило б її. Але за нею пильно стежить, батько, що вже й так дещо підозрює; та й ще один родич не менш ревно оберігає її честь в очах світу. Тож їй ніяк не можна припуститися такого необачного вчинку.

Єдине, що їй лишається, — це сидіти вдома, і вона то зачиняється у своїй самотній кімнаті й шукає розради в спогадах про палкі слова, що їх почула в хатині на березі Аламо, то піднімається на асотею і знов переживає в уяві солодкі хвилини під тінястими акаціями, де вона віддала своє горде серце коханому, — але її спогади затьмарює одна невідчепна думка: той, що скорив її серце, тепер принижений, вкритий ганьбою, його замкнено у в'язниці, і, можливо, він вийде звідти тільки на страту!

І яка ж то була радість, коли вранці четвертого дня в Каса-дель-Корво з'явився Зеб Стамп і приніс звістку про те, що військовий загін повернувся до форту! Ці кілька слів означали дуже багато. Минула небезпека, якої вони так боялися останніми днями: що в'язня виборють з-під варти — але не на те, щоб урятувати, а щоб заподіяти йому смерть.

— Тепер вам нема чого потерпати, міс Луїзо, — сказав Зеб з певністю, якої в попередні кілька днів йому помітно бракувало. — Такого вже не станеться. Я сам про це подбав.

— Ви, Зебе? Яким чином?

— Ну, передовсім, як тільки вернувся майор, я стрівся з ним і побалакав по щирості. Розказав йому всю цю історію, так як я її розумію. На щастя, він не має зла проти нашого хлопчини, а здається мені, навпаки, скоріше прихильний до нього. Розказав я й про витівки всієї тієї наволочі — американців, мексиканців і кого там ще. І про отого — як його — Діаса не забув, бо то чи не найбільший серед них мерзотник. І тоді майор наказав поставити біля в'язниці подвійну варту і щоб так і надалі було.

— Я така рада! То ви гадаєте, що їх уже можна не боятися?

— Коли ви про містера Мігеля Діаса та його ватагу, то ладен заприсягтися, що можна. Перш ніж видобути когось із в'язниці, нехай видобудеться звідти сам.

— Що? Діас у в'язниці? Як? Коли? Де?

— Стривайте, міс Луїзо, одразу стільки запитань, і всі різні! Ну, то я почну с останнього, так буде зручніше. Отож — де? На це я можу сказати, що в тутешній околиці лиш одна в'язниця — гауптвецста форту. То певне, що він там, де ж би ще.

— Разом із…

— Я знаю, кого ви хотіли назвати. Еге ж, вони обидва там, одначе не зовсім разом. Між ними є переділка, але така, що якби вони захотіли, то могли б перемовлятися. А разом з мексиканцем сидять оті трое його бісових дружків. От їм, мені здається, буде про» що побалакати проміж себе.

— Це добра новина, Зебе. Ви ж казали мені вчора, що Діас дуже старався^..

— …Вскочити в добрячу халепу. І таки вскочив, Сказати б, сам напросився за грати. А може, хтось йому й допоміг.

— А як це сталося, коли? Розкажіть мені!

— Ой, міс Луїзо, дайте час. Я ж бо ще й не віддихався з дороги. Отже, ви питаєте — коли? На це відповісти теж неважко. Мабуть, ще й години не минуло, як того негідника схопили й замкнули. Я сам бачив, як за ним хряснули двері в'язниці, і ото відразу ж подався сюди.

— Але ви ще не сказали, чому його заарештовано.

— Та просто не встиг. То довга історія, її так швидко не розкажеш. Хочете почути її зараз чи після…

— Після чого, містере Стампе?