— Я мав на увазі, що не буде пуття, коли я запрошу Моріса-мустангера випити чи попоїсти у вашому домі. Якщо цього не зробить ваш батько, хлопчина ні до чого не доторкнеться й піде геть. Зрозумійте, міс Луїзо, він не з тих людей, яких пригощають у кухні.
Молода креолка відповіла не одразу. Здавалося, вона обмірковує якусь складну проблему, що цілком поглинула її думки.
— Гаразд, — мовила вона врешті, і тон її свідчив про те, що вона дійшла певного рішення. — Не турбуйтеся, містере Стампе. Вам не треба буде його пригощати. Ви тільки дайте мені знати, коли він приїде, — якщо тільки на той час ми не будемо за столом, бо тоді, звісно, він має зрозуміти, що ніхто не зможе вийти до нього. Ну, а якщо він з'явиться саме тоді, то ви вже затримайте його на деякий час, згода?
— Та певне ж, коли ви мене просите.
— Отже, домовились. Тільки дайте мені знати, що він прийшов. Я сама пригощу його.
— Ну, міс, коли це зробите ви, він напевне втратить апетит. Досить тільки глянути на вас, я вже не кажу — почути ваш ніжний голосочок, то й голодний вовк їсти не захоче. Он я й сам, коли приїхав сюди, ладен був сирого індика проковтнути, а тепер і думати про те забув. Хоч і місяць міг би жити без їжі.
У відповідь на таке очевидне перебільшення дівчина дзвінко засміялась і показала на протилежний бік патіо, де з дверей кухні саме вийшла її служниця з тацею в руках, а за нею — Плутон, ще з більшою і важчою тацею.
— Любий ви наш велетню! — з удаваним докором відказала вона. — Нізащо не повірю, ніби у вас пропав апетит. Онде йдуть Плутон і Флорінда. З тим, що вони несуть, вам буде куди веселіше, ніж зі мною. Отож я залишаю вас утішатися всім тим. До побачення, Зебе, до побачення, або, як кажуть тутешні люди, hasta luego![34]
Весело промовивши ці слова, Луїза Пойндекстер з безтурботним виглядом перейшла веранду і, тільки коли залишилася сама-одна у своїй кімнаті, дала волю поважнішим думкам, що прохоплювались у вимовлених пошепки, сповнених прихованого змісту словах:
— Це моя доля, я відчуваю… я знаю! Я боюся її, але не маю сили уникнути… Не маю сили, не можу, не хочу!
Розділ XII ПРИБОРКАННЯ ДИКОЇ ЛОШИЦІ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вершник без голови» автора Майн Рід Томас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XI НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ“ на сторінці 4. Приємного читання.