Розділ XI НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ

— Коли й не сказав, то подумав, а це майже те саме. Ваша правда, міс, віскі смакує мені краще за всі ті заморські вина, і як я вже десь на нього натраплю, то ніколи не промину нагоди. Щодо цього Техас мене анітрохи не змінив.

— Мас' Стампе, ви розводите віскі водою? — спитала Флорінда, виходячи із склянкою, до половини наповненою «Мононгахілою».

— Ні, дівчино. На біса мені вода! Досить з мене тієї, що я випив зранку, поки їхав сюди. Цілісінький день не брав у рот справжнього питва, навіть і не нюхав.

— Любий містере Стампе! Невже отак і питимете? Воно ж обпече вам горло. Може, дати трохи меду чи цукру?

— Тільки зіпсувати питво, міс. Воно солодке й без присмак, особливо коли зазирнеш у склянку. Ось зараз побачите, як я його п'ю. Ану, покуштуємо!

Старий мисливець підніс склянку до рота і, зробивши три великих і четвертий маленький ковтки, віддав її порожню Флорінді. А тоді лунко зацмокав губами, майже заглушивши вражені вигуки, що водночас вихопились у молодої господині та її служниці.

— Ви казали, обпече? Аж ніяк. Воно тільки змастило мені горлянку, так що я можу тепер побалакати з вашим батьком про те, задля чого приїхав, — про отого плямистого мустанга.

— Ой, справді! Я зовсім забула… Та ні, не те щоб забула, просто думала, ви ще не встигли дізнатися. А що, в якісь новини про того красеня?

— Красеня — це добре сказано. Так воно і є. А ще краще буде сказати — красуню.

— Що ви маєте на увазі?

— Цей мустанг — вона. Лошиця.

— А-а, так… То, кажете, ви чули про неї щось нове після того, як були в нас минулого разу?

— І чув, і бачив її, і руками торкався.

— Он як?

- її вже зловлено.

— Справді? Яка приємна новина! Я буду страшенно рада побачити цю красуню й проїхатись на ній верхи. Відколи ми в Техасі, я ще не мала жодного пристойного коня. Тато пообіцяв, що купить мені цього мустанга за будь-яку ціну. А хто ж той щасливчик, якому так поталанило?

— Ви питаєте, хто зловив лошицю?

— Атож. Хто він?

— Ну звісно, що мустангер.

— Мустангер?